AVENTURES D'ALICE AU PAYS DES MERVEILLES

   « Voilà ! » cria Alice, oubliant tout à fait dans le trouble du moment combien elle avait grandi depuis quelques instants, et elle se leva si brusquement qu’elle accrocha le banc des jurés avec le bord de sa robe, et le renversa, avec tous ses occupants, sur la tête de la foule qui se trouvait au-dessous, et on les vit se débattant de tous côtés, comme les poissons rouges du vase qu’elle se rappelait avoir renversé par accident la semaine précédente.

   - Я тут! - гукнула Аліса і, геть забувши, як вона виросла за останні кілька хвилин, підхопилася так рвучко, що подолом спідниці змела з лави всіх присяжних просто на голови публіці. Бідолахи заборсалися на підлозі, наче золоті рибки з акваріума, якого вона перекинула ненароком на минулому тижні.

   « Oh ! je vous demande bien pardon ! » s’écria-t-elle toute confuse, et elle se mit à les ramasser bien vite, car l’accident arrivé aux poissons rouges lui trottait dans la tête, et elle avait une idée vague qu’il fallait les ramasser tout de suite et les remettre sur les bancs, sans quoi ils mourraient.

   - Ой, даруйте - зойкнула перестрашена Аліса й кинулася гарячкове їх підбирати.

    Їй і досі не йшов з голови випадок із золотими рибками, і чомусь здавалося, що коли присяжних негайно не позбирати й не посадовити назад, вони неодмінно повмирають.

   « Le procès ne peut continuer, » dit le Roi d’une voix grave, « avant que les jurés soient tous à leurs places ; tous ! » répéta-t-il avec emphase en regardant fixement Alice.

   - Суд не продовжить роботи, - оголосив Король замогильним голосом, - доки всі присяжні не будуть на своїх місцях.

    - Усі! - повторив він з притиском і блимнув спідлоба на Алісу.

   Alice regarda le banc des jurés, et vit que dans son empressement elle y avait placé le Lézard la tête en bas, et le pauvre petit être remuait la queue d’une triste façon, dans l’impossibilité de se redresser ; elle l’eut bientôt retourné et replacé convenablement. « Non que cela soit bien important, » se dit-elle, « car je pense qu’il serait tout aussi utile au procès la tête en bas qu’autrement. »

   Аліса глянула на лаву й побачила, що зопалу посадовила Ящура Крутихвоста догори ногами, і тепер бідолаха тільки скорботно помахував хвостиком, неспроможний перевернутися. Вона мерщій вихопила його звідти й посадовила як слід. "А втім, це йому мало допоможе, - сказала вона подумки. - Вниз головою чи вгору - користь однакова".

   Sitôt que les jurés se furent un peu remis de la secousse, qu’on eut retrouvé et qu’on leur eut rendu leurs ardoises et leurs crayons, ils se mirent fort diligemment à écrire l’histoire de l’accident, à l’exception du Lézard, qui paraissait trop accablé pour faire autre chose que demeurer la bouche ouverte, les yeux fixés sur le plafond de la salle.

   Тільки-но присяжні трохи очуняли й повіднаходили свої таблички та пера, вони заходилися завзято писати історію цього нещасливого випадку - всі, окрім Ящура, який, видно, був надто ошелешений, аби щось робити. Він тільки сидів, роззявивши рота і вп'явши очі у стелю.

   « Que savez-vous de cette affaire-là ? » demanda le Roi à Alice.

   - Що тобі відомо по суті справи? - звернувся Король до Аліси.

   « Rien, » répondit-elle.

   - Нічого, - відповіла вона.

   « Rien absolument ? » insista le Roi.

   - Зовсім нічого? - напосідав Король.

   « Rien absolument, » dit Alice.

   - Зовсім, - повторила Аліса.

   « Voilà qui est très-important, » dit le Roi, se tournant vers les jurés. Ils allaient écrire cela sur leurs ardoises quand le Lapin Blanc interrompant : « Peu important, veut dire Votre Majesté, sans doute, » dit-il d’un ton très-respectueux, mais en fronçant les sourcils et en lui faisant des grimaces.

   - Це дуже важливо! - відзначив Король для присяжних.

    Ті вже кинулись були писати, коли це втрутився Білий Кролик.

    - Неважливої Ваша величність, звісно, це мали на увазі, чи не так? - проказав він вельми шанобливо, хоч лице йому кривилося в жахливих гримасах.

   « Peu important, bien entendu, c’est ce que je voulais dire, » répliqua le Roi avec empressement. Et il continua de répéter à demi-voix : « Très-important, peu important, peu important, très-important ; » comme pour essayer lequel des deux était le mieux sonnant.

   - Я Неважливо, так, так, звичайно, я це мав на увазі - квапливо поправився Король і забубонів собі під ніс: "Важливо-неважливо, важливо-неважливо..." - мовби пробував на вагу, котре слово краще.

   Quelques-uns des jurés écrivirent « très-important, » d’autres, « peu important. » Alice voyait tout cela, car elle était assez près d’eux pour regarder sur leurs ardoises. « Mais cela ne fait absolument rien, » pensa-t-elle.

   Дехто з присяжних записав «важливо», дехто «неважливо». Аліса це дуже добре бачила, бо вже виросла так, що могла легко зазирнути до їхніх табличок. "Але яке це має значення", - вирішила вона про себе.

   À ce moment-là, le Roi, qui pendant quelque temps avait été fort occupé à écrire dans son carnet, cria : « Silence ! » et lut sur son carnet : « Règle Quarante-deux : Toute personne ayant une taille de plus d’un mille de haut devra quitter la cour. »

   Зненацька Король, який ось уже кілька хвилин грамузляв щось у записнику, вигукнув:

    - Тихо! - і зачитав:

    "Закон Сорок другий. Всім особам заввишки в одну милю* і вищим покинути судову залу».

   Tout le monde regarda Alice.

   Всі прикипіли очима до Аліси.

   « Je n’ai pas un mille de haut, » dit-elle.

   *0дна миля дорівнює приблизно 1,6 км. - Це я - заввишки в одну милю? - перепитала Аліса.

   « Si fait, » dit le Roi.

   - Так, - сказав Король.

   « Près de deux milles, » ajouta la Reine.

   - А, може, і в дві, - докинула Королева.

   « Eh bien ! je ne sortirai pas quand même ; d’ailleurs cette règle n’est pas d’usage, vous venez de l’inventer. »

   - Ну й нехай, але я не вийду, - сказала Аліса. - Тим більше, що це не правильне правило - ви його щойно вигадали.

   « C’est la règle la plus ancienne qu’il y ait dans le livre, » dit le Roi.

   - Це найдавніший закон у записнику, - заперечив Король.

   « Alors elle devrait porter le numéro Un. »

   - Тоді це мав би бути Закон Перший.

   Le Roi devint pâle et ferma vivement son carnet. « Délibérez, » dit-il aux jurés d’une voix faible et tremblante.

   Король зблід і поквапливо згорнув записника.

    - Обміркуйте вирок, - тихим тремтячим голосом звернувся він до присяжних.

   « Il y a d’autres dépositions à recevoir, s’il plaît à Votre Majesté, » dit le Lapin, se levant précipitamment ; « on vient de ramasser ce papier. »

   - Даруйте, але це ще не все, ваша величносте, - підскочив до нього Білий Кролик. - Ось письмове свідчення, щойно знайдене.

   « Qu’est-ce qu’il y a dedans ? » dit la Reine.

   - І що там? - спитала Королева.

   « Je ne l’ai pas encore ouvert, » dit le Lapin Blanc ; « mais on dirait que c’est une lettre écrite par l’accusé à — à quelqu’un. »

   - Я ще не дивився, - відповів Кролик, - але, схоже, це лист, написаний підсудним до... до когось.

   « Cela doit être ainsi, » dit le Roi, « à moins qu’elle ne soit écrite à personne, ce qui n’est pas ordinaire, vous comprenez. »

   - Звичайно, до когось, - озвався Король, - бо писати до нікого було б, знаєте, просто неграмотно.

   « À qui est-elle adressée ? » dit un des jurés.

   - А кому він адресований? - запитав один з присяжних.

   « Elle n’est pas adressée du tout, » dit le Lapin Blanc ; « au fait, il n’y a rien d’écrit à l’extérieur. » Il déplia le papier tout en parlant et ajouta : « Ce n’est pas une lettre, après tout ; c’est une pièce de vers. »

   - Нікому. Зверху взагалі нічого не написано, - відповів Кролик, розгортаючи аркуш, і додав:

    - Та це ніякий і не лист, це - вірш.

   « Est-ce l’écriture de l’accusé ? » demanda un autre juré.

   - Написаний рукою підсудного? - поцікавився інший присяжний.

   « Non, » dit le Lapin Blanc, « et c’est ce qu’il y a de plus drôle. » (Les jurés eurent tous l’air fort embarrassé.)

   - Ні, - відповів Кролик, - і це мене найбільше дивує. (Присяжні спантеличились.)

   « Il faut qu’il ait imité l’écriture d’un autre, » dit le Roi. (Les jurés reprirent l’air serein.)

   - Він, певно, підробив чужу руку, - вирішив Король. (Обличчя присяжних просвітліли.)

   « Pardon, Votre Majesté, » dit le Valet, « ce n’est pas moi qui ai écrit cette lettre, et on ne peut pas prouver que ce soit moi ; il n’y a pas de signature. »

   - Даруйте, ваша величносте, - озвався Валет, - я вірша не писав, і ніхто цього не доведе: там нема мого підпису.

   « Si vous n’avez pas signé, » dit le Roi, « cela ne fait qu’empirer la chose ; il faut absolument que vous ayez eu de mauvaises intentions, sans cela vous auriez signé, comme un honnête homme. »

   - Якщо ти не поставив підпису, - зауважив Король, - то тим гірше для тебе. Без сумніву, ти мав якийсь лихий намір, - інакше підписався б, як усі порядні люди.

   Là-dessus tout le monde battit des mains ; c’était la première réflexion vraiment bonne que le Roi eût faite ce jour-là.

   Ці слова зняли бурю оплесків: вперше за цілий день Король озвався справді розумним словом.

   « Cela prouve sa culpabilité, » dit la Reine.

   - Це доводить його провину! - мовила Королева.

   « Cela ne prouve rien, » dit Alice. « Vous ne savez même pas ce dont il s’agit. »

   - Нічого це не доводить! - сказала Аліса. - Ви ж навіть не знаєте, про що той вірш.

   « Lisez ces vers, » dit le Roi.

   - Читай вірша! - звелів Король.

   Le Lapin Blanc mit ses lunettes. « Par où commencerai-je, s’il plaît à Votre Majesté ? » demanda-t-il.

   Білий Кролик надяг окуляри.

    - Звідки починати, ваша величносте? - запитав він.

   « Commencez par le commencement, » dit gravement le Roi, « et continuez jusqu’à ce que vous arriviez à la fin ; là, vous vous arrêterez. »

   - З початку, - глибокодумно відповів Король, - і читай до кінця. А тоді - закінчуй.

   Voici les vers que lut le Lapin Blanc :

   І Білий Кролик прочитав такого вірша:

« On m’a dit que tu fus chez elle
 Afin de lui pouvoir parler,
 Et qu’elle assura, la cruelle,
 Que je ne savais pas nager !

Я знаю від них, що ви в неї були
 Й сказали про всіх навпростець.
 Вважає вона, що я гідний хвали,
 з мене поганий плавець.

Bientôt il leur envoya dire
 (Nous savons fort bien que c’est vrai !)
 Qu’il ne faudrait pas en médire,
 Ou gare les coups de balai !

Він їм передав, що я не пішов
 (Ми знаємо, звідки й куди):
 Якщо вона справу порушить ізнов,
 То вам не минути біди.

J’en donnai trois, elle en prit une ;
 Combien donc en recevrons-nous ?
 (Il y a là quelque lacune.)
 Toutes revinrent d’eux à vous.

Я дав їй один, вона йому - два,
 А ви нам, здається, три.
 Та всі повернулись від нього до вас.
 Все ясно: крути - не крути.

Si vous ou moi, dans cette affaire,
 Étions par trop embarrassés,
 Prions qu’il nous laisse, confrère,
 Tous deux comme il nous a trouvés.

Коли ж доведеться мені чи їй
 Відповідати за те,
 Він вірить, що ви їх, як нас колись,
 воленьку віддасте.

Vous les avez, j’en suis certaine,
 (Avant que de ses nerfs l’accès
 Ne bouleversât l’inhumaine,)
 Trompés tous trois avec succès.

Ще доки на неї дур не найшов,
 ви в понятті моїм
 муром, який недоречно зійшов
 Між нами, між ними й між ним.

Cachez-lui qu’elle les préfère ;
 Car ce doit être, par ma foi,
 (Et sera toujours, je l’espère)
 Un secret entre vous et moi. »

Що їй вони любі - йому не кажіть,
 (Ціну треба знати словам):
 До вічного віку секрет бережіть,
 Мені лиш відомий та вам.

   « Voilà la pièce de conviction la plus importante que nous ayons eue jusqu’à présent, » dit le Roi en se frottant les mains ; « ainsi, que le jury maintenant — — »

   - Це найважливіше свідчення, яке ми сьогодні чули, - потер руки Король. - Отож нехай присяжні...

   « S’il y a un seul des jurés qui puisse l’expliquer, » dit Alice (elle était devenue si grande dans ces derniers instants qu’elle n’avait plus du tout peur de l’interrompre), « je lui donne une pièce de dix sous. Je ne crois pas qu’il y ait un atome de sens commun là-dedans. »

   - Якщо хтось із них розтлумачить цей вірш, - перебила його Аліса (за останні хвилини вона так виросла, що вже анітрохи не боялася перебити Короля), - я дам йому шість пенсів. Я не бачу в ньому ані крихти глузду!

   Tous les jurés écrivirent sur leurs ardoises : « Elle ne croit pas qu’il y ait un atome de sens commun là-dedans, » mais aucun d’eux ne tenta d’expliquer la pièce de vers.

   Присяжні занотували в табличках: «Вона не бачить у ньому ані крихти глузду», - але розтлумачити вірш не зохотився ніхто.

   « Si elle ne signifie rien, » dit le Roi, « cela nous épargne un monde d’ennuis, vous comprenez ; car il est inutile d’en chercher l’explication ; et cependant je ne sais pas trop, » continua-t-il en étalant la pièce de vers sur ses genoux et les regardant d’un œil ; « il me semble que j’y vois quelque chose, après tout. « Que je ne savais pas nager ! » Vous ne savez pas nager, n’est-ce pas ? » ajouta-t-il en se tournant vers le Valet.

   - Якщо у вірші нема глузду, - сказав Король, - то нам і гора з пліч, бо тоді не треба його й шукати.

    Він розправив аркуш на коліні і, заглядаючи туди одним оком, додав:

    - А втім, а втім... Певний глузд, бачиться, тут усе-таки є... «Хоч з мене поганий плавець»?.. Ти теж чомусь не любиш плавати, га? - звернувся він до Валета.

   Le Valet secoua la tête tristement. « En ai-je l’air, » dit-il. (Non, certainement, il n’en avait pas l’air, étant fait tout entier de carton.)

   Валет сумно похитав головою.

    - Хіба по мені видно? - запитав він. (Не видно було б хіба сліпому - він був картонний.)

   « Jusqu’ici c’est bien, » dit le Roi ; et il continua de marmotter tout bas, « « Nous savons fort bien que c’est vrai. » C’est le jury qui dit cela, bien sûr ! « J’en donnai trois, elle en prit une ; » justement, c’est là ce qu’il fit des tartes, vous comprenez. »

   - Поки що сходиться, - сказав Король і далі забурмотів. - «Ми знаємо, звідки й куди...» - це, звісно, стосується присяжних... «Я дав їй один, вона йому - два» - то ось що він робив із пиріжками!..

   « Mais vient ensuite : « Toutes revinrent d’eux à vous, » » dit Alice.

   - Але далі сказано: «Та всі повернулись від нього до вас», - зауважила Аліса.

   « Tiens, mais les voici ! » dit le Roi d’un air de triomphe, montrant du doigt les tartes qui étaient sur la table. « Il n’y a rien de plus clair que cela ; et encore : « Avant que de ses nerfs l’accès. » Vous n’avez jamais eu d’attaques de nerfs, je crois, mon épouse ? » dit-il à la Reine.

   - Певно, що повернулись! - тріумфально вигукнув Король, показуючи на таріль з пиріжками. - «Все ясно, крути - не крути...»

    - А далі це: «Ще доки на неї дур не найшов...» На тебе ж, любонько, здається, ніколи дур не находить? - звернувся він до Королеви.

   « Jamais ! » dit la Reine d’un air furieux en jetant un encrier à la tête du Lézard. (Le malheureux Jacques avait cessé d’écrire sur son ardoise avec un doigt, car il s’était aperçu que cela ne faisait aucune marque ; mais il se remit bien vite à l’ouvrage en se servant de l’encre qui lui découlait le long de la figure, aussi longtemps qu’il y en eut.)

   - Ніколи! - ревнула Королева й пожбурила чорнильницею в Ящура.

    (Горопашний Крутихвіст облишив був писати пальцем, побачивши, що це марна трата часу, але тепер, коли чорнило патьоками стікало йому по обличчю, почав підставляти пальця під нього і знову гарячково водив ним по табличці.)

   « Non, mon épouse, vous avez trop bon air, » dit le Roi, promenant son regard tout autour de la salle et souriant. Il se fit un silence de mort.

   - Правда, не находить? - перепитав Король, лукаво мружачи очі.

    - Ні! Ні! - затупотіла ногами Королева.

    - Тоді суддя тут правди не знаходить, - сказав Король, з усміхом обводячи очима залу.

    Запала гробова тиша.

   « C’est un calembour, » ajouta le Roi d’un ton de colère ; et tout le monde se mit à rire. « Que le jury délibère, » ajouta le Roi, pour à peu près la vingtième fois ce jour-là.

   - Це каламбур, - ображено додав він, і всі засміялися.

    - Нехай присяжні обміркують вирок, - повторив Король уже чи не вдвадцяте за день.

   « Non, non, » dit la Reine, « l’arrêt d’abord, on délibérera après. »

   - Ні, ні! - урвала Королева. - Спершу страта, а тоді вирок!

   « Cela n’a pas de bon sens ! » dit tout haut Alice. « Quelle idée de vouloir prononcer l’arrêt d’abord ! »

   - Нісенітниця! - голосно вигукнула Аліса. - Як могло вам таке прийти в голову!

   « Taisez-vous, » dit la Reine, devenant pourpre de colère.

   - Замовкни! - крикнула Королева, буряковіючи.

   « Je ne me tairai pas, » dit Alice.

   - Не замовкну! - відповіла Аліса.

   « Qu’on lui coupe la tête ! » hurla la Reine de toutes ses forces. Personne ne bougea.

   - Відтяти їй голову! - вереснула Королева.

    Ніхто не ворухнувся.

   « On se moque bien de vous, » dit Alice (elle avait alors atteint toute sa grandeur naturelle). « Vous n’êtes qu’un paquet de cartes ! »

   - Та хто вас боїться! - сказала Аліса, яка на той час уже виросла до своїх звичних розмірів. - Ви ж просто колода карт!

   Là-dessus tout le paquet sauta en l’air et retomba en tourbillonnant sur elle ; Alice poussa un petit cri, moitié de peur, moitié de colère, et essaya de les repousser ; elle se trouva étendue sur le gazon, la tête sur les genoux de sa sœur, qui écartait doucement de sa figure les feuilles mortes tombées en voltigeant du haut des arbres.

   Тут раптом усі карти знялися в повітря й ринули на неї. Аліса ойкнула - чи то з переляку, чи спересердя, - почала від них відбиватися і... побачила, що лежить на березі, поклавши голову сестрі на коліна, а та обережно змахує їй з обличчя сухі листочки, звіяні вітром з найближчого дерева.

   « Réveillez-vous, chère Alice ! » lui dit sa sœur. « Quel long somme vous venez de faire ! »

   - Алісо, люба, прокинься! - сказала сестра. - Та й довго ж ти спала!

   « Oh ! j’ai fait un si drôle de rêve, » dit Alice ; et elle raconta à sa sœur, autant qu’elle put s’en souvenir, toutes les étranges aventures que vous venez de lire ; et, quand elle eut fini son récit, sa sœur lui dit en l’embrassant : « Certes, c’est un bien drôle de rêve ; mais maintenant courez à la maison prendre le thé ; il se fait tard. » Alice se leva donc et s’éloigna en courant, pensant le long du chemin, et avec raison, quel rêve merveilleux elle venait de faire.

   - Зате який дивний сон я бачила! - сказала Аліса і стала переповідати все-все, що їй запам'яталося з незвичайних пригод, про які ти щойно прочитав.

    Коли вона скінчила, сестра поцілувала її, мовивши:

    - Що й казати, моє золотко, сон і справді дивний. Але вже вечоріє - біжи-но пити чай.

    Аліса підвелася і щодуху побігла додому, не перестаючи дивуватися, який же чудовий їй наснився сон.

   Mais sa sœur demeura assise tranquillement, tout comme elle l’avait laissée, la tête appuyée sur la main, contemplant le coucher du soleil et pensant à la petite Alice et à ses merveilleuses aventures ; si bien qu’elle aussi se mit à rêver, en quelque sorte ; et voici son rêve : —

   А сестра так і залишилася сидіти, підперши голову рукою. Вона дивилася, як сідає сонце, і думала про малу Алісу, про всі її дивовижні пригоди, аж поки й сама не поринула в сон...

   D’abord elle rêva de la petite Alice personnellement : — les petites mains de l’enfant étaient encore jointes sur ses genoux, et ses yeux vifs et brillants plongeaient leur regard dans les siens. Elle entendait jusqu’au son de sa voix ; elle voyait ce singulier petit mouvement de tête par lequel elle rejetait en arrière les cheveux vagabonds qui sans cesse lui revenaient dans les yeux ; et, comme elle écoutait ou paraissait écouter, tout s’anima autour d’elle et se peupla des étranges créatures du rêve de sa jeune sœur.

   І найперше наснилася їй сама Аліса: тендітні руки малої знов обплели її коліна, а ясні, жваві оченята заглядали їй у вічі... Вона чула всі відтінки її голосу, бачила, як Аліса звично стріпує головою, відкидаючи непокірні пасма волосся, що вічно спадали їй на очі. І доки вона отак уважно слухала (так їй, принаймні, здавалося), все довкола стало оживати й повнитися чудернацькими істотами з Алісиного сну...

   Les longues herbes bruissaient à ses pieds sous les pas précipités du Lapin Blanc ; la Souris effrayée faisait clapoter l’eau en traversant la mare voisine ; elle entendait le bruit des tasses, tandis que le Lièvre et ses amis prenaient leur repas qui ne finissait jamais, et la voix perçante de la Reine envoyant à la mort ses malheureux invités. Une fois encore l’enfant-porc éternuait sur les genoux de la Duchesse, tandis que les assiettes et les plats se brisaient autour de lui ; une fois encore la voix criarde du Griffon, le grincement du crayon d’ardoise du Lézard, et les cris étouffés des cochons d’Inde mis dans le sac par ordre de la cour, remplissaient les airs, en se mêlant aux sanglots que poussait au loin la malheureuse Fausse-Tortue.

   Ось пробіг Білий Кролик, шелеснувши високою травою біля самих її ніг... десь у сусідньому ставку захлюпотілася, тікаючи, нажахана Миша... чутно було, як дзенькають чашки на нескінченній гостині Шаленого Зайця та його приятелів... як пронизливо верещить Королева, посилаючи на страту своїх безталанних гостей... і знов дитина-порося чхала на колінах у Герцогині, а довкола брязкали тарілки та полумиски... знову в повітрі чувся Грифонів крик, порипування Ящурового пера та кректання придушених морських свинок, зливаючись із далекими схлипами горопашного Казна-Що-Не-Черепахи...

   C’est ainsi qu’elle demeura assise, les yeux fermés, et se croyant presque dans le Pays des Merveilles, bien qu’elle sût qu’elle n’avait qu’à rouvrir les yeux pour que tout fût changé en une triste réalité : les herbes ne bruiraient plus alors que sous le souffle du vent, et l’eau de la mare ne murmurerait plus qu’au balancement des roseaux ; le bruit des tasses deviendrait le tintement des clochettes au cou des moutons, et elle reconnaîtrait les cris aigus de la Reine dans la voix perçante du petit berger ; l’éternuement du bébé, le cri du Griffon et tous les autres bruits étranges ne seraient plus, elle le savait bien, que les clameurs confuses d’une cour de ferme, tandis que le beuglement des bestiaux dans le lointain remplacerait les lourds sanglots de la Fausse-Tortue.

   Отак сиділа вона, приплющивши очі, й майже вірила у країну чудес, хоча знала, що досить їх розплющити, і все знову стане цілком звичайним: то просто вітер шелестітиме травою, і під його подмухами братиметься жмурами й шарудітиме очеретами сусідній став; дзенькіт чашок стане дзеленчанням дзвіночків на шиях овець, а верески Королеви - голосом вівчарика; чхання немовляти, Грифонів крик та решта чудних звуків зіллються в гармидер селянської господи, а далеке мукання корів заступить тяжкі схлипи Казна-Що-Не-Черепахи...

   Enfin elle se représenta cette même petite sœur, dans l’avenir, devenue elle aussi une grande personne ; elle se la représenta conservant, jusque dans l’âge mûr, le cœur simple et aimant de son enfance, et réunissant autour d’elle d’autres petits enfants dont elle ferait briller les yeux vifs et curieux au récit de bien des aventures étranges, et peut-être même en leur contant le songe du Pays des Merveilles du temps jadis : elle la voyait partager leurs petits chagrins et trouver plaisir à leurs innocentes joies, se rappelant sa propre enfance et les heureux jours d’été.

   А далі вона уявила собі, як її мала сестричка стане колись дорослою жінкою і, зберігши до зрілих літ щире й лагідне дитяче серце, збере довкола себе інших дітей і засвічуватиме їм оченята своїми незвичайними оповідями. Можливо, розповідатиме вона їм і про Країну Чудес, що наснилася їй багато років тому; вона перейматиметься їхніми нехитрими жалями і простими радощами, пам'ятаючи своє власне дитинство і щасливі літні дні...