Аліса в Країні Чудес

   Але то був Білий Кролик. Він тихо дріботів назад, тривожно роззираючись на всі боки, мовби чогось шукав. Аліса розчула, як він мурмоче сам до себе:

    - Герцогиня! Ой, Герцогиня! Бідні мої лапки! моя шкурка! мої вусики! Вона ж мені голову зніме! І де я міг їх загубити, де?

    Аліса миттю здогадалася, що він шукає віяло й білі лайкові рукавички - і, добра душа, сама кинулася їх шукати. Але ні віяла, ні рукавичок ніде не було. Після купання в озерці все довкола здавалося іншим, а коридор зі скляним столиком та дверцятами щез без сліду.

   C’était le Lapin Blanc qui revenait en trottinant, et qui cherchait de tous côtés, d’un air inquiet, comme s’il avait perdu quelque chose ; Alice l’entendit qui marmottait : « La Duchesse ! La Duchesse ! Oh ! mes pauvres pattes ; oh ! ma robe et mes moustaches ! Elle me fera guillotiner aussi vrai que des furets sont des furets ! Où pourrais-je bien les avoir perdus ? » Alice devina tout de suite qu’il cherchait l’éventail et la paire de gants paille, et, comme elle avait bon cœur, elle se mit à les chercher aussi ; mais pas moyen de les trouver.

   Невдовзі Кролик примітив Алісу, що нишпорила туди-сюди, і визвірився на неї:

    - Гей, Мері Ен! Ти що тут робиш? Ану біжи додому та принеси мені пару рукавичок і віяло! Одна нога - тут, друга - там!

    З переляку Аліса гайнула, куди вказував Кролик, навіть не пояснюючи йому в яку оману він упав.

   Du reste, depuis son bain dans la mare aux larmes, tout était changé : la salle, la table de verre, et la petite porte avaient complétement disparu.

Bientôt le Lapin aperçut Alice qui furetait ; il lui cria d’un ton d’impatience : « Eh bien ! Marianne, que faites-vous ici ? Courez vite à la maison me chercher une paire de gants et un éventail ! Allons, dépêchons-nous. »

Alice eut si grand’ peur qu’elle se mit aussitôt à courir dans la direction qu’il indiquait, sans chercher à lui expliquer qu’il se trompait.

   "Він переплутав мене з покоївкою, - думала вона на бігу. - Ото здивується, коли втямить, хто я насправді! А втім, я принесу йому віяло й рукавички, - звісно, якщо знайду".

    Ледве вона це подумала, як попереду виринув чепурний будиночок, на дверях якого блищала мідна табличка з написом: «Б.КРОЛИК, ШЛЯХТИЧ». Аліса ввійшла без стуку і поспішила нагору. Вона страшенно боялася, що стріне справжню Мері Ен, і та нажене її раніше, ніж вона знайде віяло й рукавички.

   « Il m’a pris pour sa bonne, » se disait-elle en courant. « Comme il sera étonné quand il saura qui je suis ! Mais je ferai bien de lui porter ses gants et son éventail ; c’est-à-dire, si je les trouve. » Ce disant, elle arriva en face d’une petite maison, et vit sur la porte une plaque en cuivre avec ces mots, « JEAN LAPIN. » Elle monta l’escalier, entra sans frapper, tout en tremblant de rencontrer la vraie Marianne, et d’être mise à la porte avant d’avoir trouvé les gants et l’éventail.

   - Чи ж не чудасія? - думала Аліса. - Опинитися на побігеньках у Кролика! Ще трохи - і я стану служницею в Діни!

    І вона почала уявляти, як би це виглядало.

    - «Панно Алісо! Негайно одягайтеся на прогулянку!» - «Зараз, зараз, нянечко! Я тут, поки вернеться Діна, стережу нірку, щоб не втекла миша».

    «А втім, хтозна, чи Діну триматимуть у домі, якщо вона отак попихатиме людьми!» - додумала думку Аліса.

   « Que c’est drôle, » se dit Alice, « de faire des commissions pour un lapin ! Bientôt ce sera Dinah qui m’enverra en commission. » Elle se prit alors à imaginer comment les choses se passeraient. — « « Mademoiselle Alice, venez ici tout de suite vous apprêter pour la promenade. » « Dans l’instant, ma bonne ! Il faut d’abord que je veille sur ce trou jusqu’à ce que Dinah revienne, pour empêcher que la souris ne sorte. » Mais je ne pense pas, » continua Alice, « qu’on garderait Dinah à la maison si elle se mettait dans la tête de commander comme cela aux gens. »

   Тим часом вона опинилася в охайному покоїку, де на столі біля вікна побачила (як і сподівалася) віяло й дві чи три пари білих рукавичок. Вона взяла все, що мала взяти, і вже збиралася бігти назад, як раптом побачила біля дзеркала невеличку плящину. Цього разу ніякого «ВИПИЙ МЕНЕ» на ній не було, проте Аліса її відкоркувала й приклала до губ.

    - Я вже знаю, - подумала вона, - досить мені щось випити чи з'їсти - так і вродиться якесь диво! Подивимося, що буде цього разу? Я б не проти знову підрости - так нелегко бути дрібнолюдком!

   Tout en causant ainsi, Alice était entrée dans une petite chambre bien rangée, et, comme elle s’y attendait, sur une petite table dans l’embrasure de la fenêtre, elle vit un éventail et deux ou trois paires de gants de chevreau tout petits. Elle en prit une paire, ainsi que l’éventail, et allait quitter la chambre lorsqu’elle aperçut, près du miroir, une petite bouteille. Cette fois il n’y avait pas l’inscription BUVEZ-MOI — ce qui n’empêcha pas Alice de la déboucher et de la porter à ses lèvres. « Il m’arrive toujours quelque chose d’intéressant, » se dit-elle, « lorsque je mange ou que je bois. Je vais voir un peu l’effet de cette bouteille. J’espère bien qu’elle me fera regrandir, car je suis vraiment fatiguée de n’être qu’une petite nabote ! »

   Так воно й сталося, і то далеко швидше, ніж гадалося. Не встигла Аліса випити й півпляшечки, як відчула, що впирається головою у стелю. Довелося їй нагинатися, щоб не скрутити собі в'язів. Вона похапцем поставила плящину на місце.

    - Ой, як шкода, що я стільки відсьорбнула! - сказала Аліса. - Сподіваюся, що далі не ростиму... вже й так у двері не пролажу...

   C’est ce qui arriva en effet, et bien plus tôt qu’elle ne s’y attendait. Elle n’avait pas bu la moitié de la bouteille, que sa tête touchait au plafond et qu’elle fut forcée de se baisser pour ne pas se casser le cou. Elle remit bien vite la bouteille sur la table en se disant : « En voilà assez ; j’espère ne pas grandir davantage. Je ne puis déjà plus passer par la porte. Oh ! je voudrais bien n’avoir pas tant bu ! »

   Гай-гай! Запізно було шкодувати! Вона все росла й росла, і за якусь часину мусила стати навколішки. Далі й цього вже було не досить, тож Аліса спробувала лягти, впершись одним ліктем у двері, а другий заклала за голову. Та вона все росла й росла, і останнє, на що спромоглася - це виставити руку в вікно, а ногу - в комин. "Я й ворухнутися не можу. Що ж то тепер зі мною буде?" - подумала Аліса.

   Hélas ! il était trop tard ; elle grandissait, grandissait, et eut bientôt à se mettre à genoux sur le plancher. Mais un instant après, il n’y avait même plus assez de place pour rester dans cette position, et elle essaya de se tenir étendue par terre, un coude contre la porte et l’autre bras passé autour de sa tête. Cependant, comme elle grandissait toujours, elle fut obligée, comme dernière ressource, de laisser pendre un de ses bras par la fenêtre et d’enfoncer un pied dans la cheminée en disant : « À présent c’est tout ce que je peux faire, quoi qu’il arrive. Que vais-je devenir ? »

   На щастя, дія чарівного напою на цьому припинилася. Вона вже не росла. Правда, зручніше їй від цього не стало, та й надії вибратися звідси майже не було, тож не дивно, що вона засумувала.

   Heureusement pour Alice, la petite bouteille magique avait alors produit tout son effet, et elle cessa de grandir. Cependant sa position était bien gênante, et comme il ne semblait pas y avoir la moindre chance qu’elle pût jamais sortir de cette chambre, il n’y a pas à s’étonner qu’elle se trouvât bien malheureuse.

   - Як гарно було вдома, - думала бідна Аліса. - Там тебе ніколи не вижене під стелю і ніхто тобою не поштуркує - ніякі миші та кролики. І треба ж було мені плигати в ту кролячу нору?..

    - А все ж... а все ж... тут, знаєте, доволі цікаво живеться! Подумати тільки - що я пережила! Читаючи казки, я гадала, що такого на світі просто не буває, а тут - ось воно! Про мене конче треба написати книжку, конче! Я й сама напишу, коли виросту велика... p - А втім, я й так уже велика, - скрушно додала вона. - Принаймні тут рости вже нікуди.

   « C’était bien plus agréable chez nous, » pensa la pauvre enfant. « Là du moins je ne passais pas mon temps à grandir et à rapetisser, et je n’étais pas la domestique des lapins et des souris. Je voudrais bien n’être jamais descendue dans ce terrier ; et pourtant c’est assez drôle cette manière de vivre ! Je suis curieuse de savoir ce que c’est qui m’est arrivé. Autrefois, quand je lisais des contes de fées, je m’imaginais que rien de tout cela ne pouvait être, et maintenant me voilà en pleine féerie. On devrait faire un livre sur mes aventures ; il y aurait de quoi ! Quand je serai grande j’en ferai un, moi. — Mais je suis déjà bien grande ! » dit-elle tristement. « Dans tous les cas, il n’y a plus de place ici pour grandir davantage. »

   - Що ж воно виходить, - думала Аліса, - невже я ніколи не постаршаю? З одного боку, це непогано - ніколи не бути бабусею... Але... вічно вчити уроки!.. О ні, не хочу!

   « Mais alors, » pensa Alice, « ne serai-je donc jamais plus vieille que je ne le suis maintenant ? D’un côté cela aura ses avantages, ne jamais être une vieille femme. Mais alors avoir toujours des leçons à apprendre ! Oh, je n’aimerais pas cela du tout. »

   - Дурненька Алісо! - розраювала вона саму себе. - Як же тут вчити уроки? Тут і для тебе місця бракує - не те що для підручників!

   « Oh ! Alice, petite folle, » se répondit-elle. « Comment pourriez-vous apprendre des leçons ici ? Il y a à peine de la place pour vous, et il n’y en a pas du tout pour vos livres de leçons. »

   Отак вона розмовляла, виступаючи то від однієї, то від іншої сторони, і з цього всього виходила не найгірша розмова. Коли це раптом знадвору озвався чийсь голос. Аліса вмовкла і стала дослухатися.

   Et elle continua ainsi, faisant tantôt les demandes et tantôt les réponses, et établissant sur ce sujet toute une conversation ; mais au bout de quelques instants elle entendit une voix au dehors, et s’arrêta pour écouter.

   - Мері Ен! Мері Ен! - гукав голос. - Ти несеш рукавички, чи ні?

    Відтак почулося легке дріботіння по сходах. Аліса здогадалася, що то Кролик повернувся на її розшуки. Геть забувши, що тепер вона у тисячу разів більша за нього і боятися його смішно, Аліса так затремтіла, аж будинок заходив ходором.

   « Marianne ! Marianne ! » criait la voix ; « allez chercher mes gants bien vite ! » Puis Alice entendit des piétinements dans l’escalier. Elle savait que c’était le Lapin qui la cherchait ; elle trembla si fort qu’elle en ébranla la maison, oubliant que maintenant elle était mille fois plus grande que le Lapin, et n’avait rien à craindre de lui.

   Кролик був уже під дверима і спробував їх відчинити, та що двері відчинялися досередини і були підперті Алісиним ліктем, то в нього нічого не вийшло. Аліса почула, як Кролик пробубонів:

    - Що ж, обійду кругом і залізу через вікно.

   Le Lapin, arrivé à la porte, essaya de l’ouvrir ; mais, comme elle s’ouvrait en dedans et que le coude d’Alice était fortement appuyé contre la porte, la tentative fut vaine. Alice entendit le Lapin qui murmurait : « C’est bon, je vais faire le tour et j’entrerai par la fenêtre. »

   "Як рак на горі свисне!" - подумала Аліса. Підождавши, аж поки Кролик, як їй видалося, завовтузився під самим вікном, вона зненацька виткнула руку і хапнула нею наосліп. Вхопити їй нікого не пощастило, але почувся легенький вереск, щось гупнуло й відразу брязнуло розбите скло. Аліса зробила висновок, що Кролик, мабуть, чи не впав у парник з огірками.

   « Je t’en défie ! » pensa Alice. Elle attendit un peu ; puis, quand elle crut que le Lapin était sous la fenêtre, elle étendit le bras tout à coup pour le saisir ; elle ne prit que du vent. Mais elle entendit un petit cri, puis le bruit d’une chute et de vitres cassées (ce qui lui fit penser que le Lapin était tombé sur les châssis de quelque serre à concombre), puis une voix colère, celle du Lapin :

   Далі почувся гнівний голос (Кроликів):

    - Пете! Пете! Егей! Де ти?

    А тоді, у відповідь, зовсім незнайомий їй голос:

    - Я тут! Яблучка викопую, ваша вельможносте!

   « Patrice ! Patrice ! où es-tu ? » Une voix qu’elle ne connaissait pas répondit : « Me v’là, not’ maître ! J’bêchons la terre pour trouver des pommes ! »

   - Яблучка він викопує! - роззлостився Кролик. - Знайшов роботу! Краще допоможи мені вибратися звідси! (Знову задзвеніло розбите скло).

   « Pour trouver des pommes ! » dit le Lapin furieux. « Viens m’aider à me tirer d’ici. » (Nouveau bruit de vitres cassées.)

   - А тепер скажи мені, Пете, що це там, у вікні?

   « Dis-moi un peu, Patrice, qu’est-ce qu’il y a là à la fenêtre ? »

   - Що ж, ваша вельможносте, як не рука! (У нього вийшло "мильможносте".)

   « Ça, not’ maître, c’est un bras. »

   - Рука? Телепень! Ця "рука" заткала ціле вікно!

   « Un bras, imbécile ! Qui a jamais vu un bras de cette dimension ? Ça bouche toute la fenêtre. »

   - Та ж ціле, ваша мильможносте. Але однаково це рука.

   « Bien sûr, not’ maître, mais c’est un bras tout de même. »

   - Так чи так, а робити їй там нічого! Іди й прибери її!

   « Dans tous les cas il n’a rien à faire ici. Enlève-moi ça bien vite. »

   Запала довга мовчанка, і до Аліси лиш час від часу долітали тихі вигуки:

    - Ох, не до душі вона мені, ваша мильможносте, не до душі!

    - Роби, що тобі звелено, страхопуде!

    Тут Аліса знову розчепірила долоню і знову хапнула повітря. Цього разу почулися два тихесенькі верески і брязнула ціла купа розбитого скла. "Скільки у них тих парників? - подумала Аліса. - І що вони робитимуть далі? Спробують витягти мене через вікно?.. Будь ласка, буду тільки рада. Мені зовсім не кортить тут засиджуватися".

   Il se fit un long silence, et Alice n’entendait plus que des chuchotements de temps à autre, comme : « Maître, j’osons point. » — « Fais ce que je te dis, capon ! » Alice étendit le bras de nouveau comme pour agripper quelque chose ; cette fois il y eut deux petits cris et encore un bruit de vitres cassées. « Que de châssis il doit y avoir là ! » pensa Alice. « Je me demande ce qu’ils vont faire à présent. Quant à me retirer par la fenêtre, je le souhaite de tout mon cœur, car je n’ai pas la moindre envie de rester ici plus longtemps ! »

   Вона ще трохи послухала, проте надворі було тихо. Нарешті почувся рип візка і гомін багатьох голосів.

    - А де друга драбина?

    - Таж мені загадано принести лише одну, другу Крутихвіст тарабанить...

    - Крутихвосте, тягни-но, голубе, її сюди!

    - Ставте їх отут, на цьому розі!

    - Або ні, спершу сточіть їх мотузкою.

    - Та вони ж не сягають навіть до половини!

    - Ет, якось воно буде! Не вередуй!

    - Гей, Крутихвосте, лови мотузку!

    - А дах же витримає?

    - Вважай, там одна черепичина їздить!..

    - Уже поїхала! Падає!..

    - Голови, голови бережіть!

    Почувся гуркіт.

    - Чия це робота?

    - Чия ж іще? Мабуть, Крутихвостова.

    - А хто полізе в димар?

    - Тільки не я! Лізь сам!

    - Еге, нема дурних!

    - Полізе Крутихвіст!

    - Гей, Крутихвосте, пан велить тобі лізти в димар!

   Il se fit quelques instants de silence. À la fin, Alice entendit un bruit de petites roues, puis le son d’un grand nombre de voix ; elle distingua ces mots : « Où est l’autre échelle ? — Je n’avais point qu’à en apporter une ; c’est Jacques qui a l’autre. — Allons, Jacques, apporte ici, mon garçon ! — Dressez-les là au coin. — Non, attachez-les d’abord l’une au bout de l’autre. — Elles ne vont pas encore moitié assez haut. — Ça fera l’affaire ; ne soyez pas si difficile. — Tiens, Jacques, attrape ce bout de corde. — Le toit portera-t-il bien ? — Attention à cette tuile qui ne tient pas. — Bon ! la voilà qui dégringole. Gare les têtes ! » (Il se fit un grand fracas.) « Qui a fait cela ? — Je crois bien que c’est Jacques. — Qui est-ce qui va descendre par la cheminée ? — Pas moi, bien sûr ! Allez-y, vous. — Non pas, vraiment. — C’est à vous, Jacques, à descendre. — Hohé, Jacques, not’ maître dit qu’il faut que tu descendes par la cheminée ! »

   - Овва! - сказала про себе Аліса. - Виходить, Крутихвіст ще й у димар має лізти? Мабуть, він у них за попихача! Я йому не заздрю... Димар, звичайно, вузькуватий, а все ж, гадаю, підхвицьнути його якось та вдасться!

   « Ah ! » se dit Alice, « c’est donc Jacques qui va descendre. Il paraît qu’on met tout sur le dos de Jacques. Je ne voudrais pas pour beaucoup être Jacques. Ce foyer est étroit certainement, mais je crois bien que je pourrai tout de même lui lancer un coup de pied. »

   Вона просунула ногу чимдалі в димар і чекала, аж поки десь там, над самим її черевиком, щось зашкряботіло й завовтузилося (що то була за істота, годі було вгадати).

    "А ось і Крутихвіст!" - сказала вона сама до себе і дриґнула ногою. - Цікаво, що буде далі".

   Elle retira son pied aussi bas que possible, et ne bougea plus jusqu’à ce qu’elle entendît le bruit d’un petit animal (elle ne pouvait deviner de quelle espèce) qui grattait et cherchait à descendre dans la cheminée, juste au-dessus d’elle ; alors se disant : « Voilà Jacques sans doute, » elle lança un bon coup de pied, et attendit pour voir ce qui allait arriver.

   Перше, що вона почула, був цілий хор голосів:

    - Дивіться, дивіться! Крутихвіст летить!

    Потім Кроликів голос:

    - Гей, там, біля живоплоту, ловіть його!

    Після чого запала тиша й знову вибухнув схвильований лемент:

    - Підведіть йому голову!

    - А тепер - горілки!

    - Гляди, щоб, бува, не захлинувся!

    - Ну що, старий? Що там сталося? Кажи!..

   La première chose qu’elle entendit fut un cri général de : « Tiens, voilà Jacques en l’air ! » Puis la voix du Lapin, qui criait : « Attrapez-le, vous là-bas, près de la haie ! » Puis un long silence ; ensuite un mélange confus de voix : « Soutenez-lui la tête. — De l’eau-de-vie maintenant. — Ne le faites pas engouer. — Qu’est-ce donc, vieux camarade ? — Que t’est-il arrivé ? Raconte-nous ça ! »

   Нарешті озвався кволий писклявий голосочок. ("Крутихвіст" - здогадалася Аліса.)

    - Я й сам до пуття не знаю... Годі, дякую, мені вже легше... Але в голові й досі гуде... Важко говорити... Знаю тільки, що мене хтось буцнув, і я шугонув угору, як повітряний змій.

   Enfin une petite voix faible et flûtée se fit entendre. (« C’est la voix de Jacques, » pensa Alice.) « Je n’en sais vraiment rien. Merci, c’est assez ; je me sens mieux maintenant ; mais je suis encore trop bouleversé pour vous conter la chose. Tout ce que je sais, c’est que j’ai été poussé comme par un ressort, et que je suis parti en l’air comme une fusée. »

   - Так воно й було, друзяко! - підтвердили інші.

   « Ça, c’est vrai, vieux camarade, » disaient les autres.

   - Треба спалити будинок! - пролунав Кроликів голос.

    - Тільки спробуйте! - крикнула щосили Аліса. - Я напущу на вас Діну!

   « Il faut mettre le feu à la maison, » dit le Lapin.

Alors Alice cria de toutes ses forces : « Si vous osez faire cela, j’envoie Dinah à votre poursuite. »

   Умить залягла гробова тиша.

    - Цікаво, що вони робитимуть далі? - подумала Аліса. - Якби мали глузд, то розібрали б дах.

    За хвилю-другу надворі знову зчинилася веремія, й Аліса почула Кроликову команду:

    - На початок вистачить однієї тачки.

   Il se fit tout à coup un silence de mort. « Que vont-ils faire à présent ? » pensa Alice. « S’ils avaient un peu d’esprit, ils enlèveraient le toit. » Quelques minutes après, les allées et venues recommencèrent, et Alice entendit le Lapin, qui disait : « Une brouettée d’abord, ça suffira. »

   "Тачки з чим?" - подумала Аліса. Проте довго гадати їй не довелося, бо тієї ж миті у вікно пороснув цілий град камінців, і декотрі з них поцілили їй в обличчя. "Пора покласти цьому край!" - вирішила Аліса й гукнула:

    - Раджу вам цього не робити!

   « Une brouettée de quoi ? » pensa Alice. Il ne lui resta bientôt plus de doute, car, un instant après, une grêle de petits cailloux vint battre contre la fenêtre, et quelques-uns même l’atteignirent au visage. « Je vais bientôt mettre fin à cela, » se dit-elle ; puis elle cria : « Vous ferez bien de ne pas recommencer. » Ce qui produisit encore un profond silence.

   Знову залягла мертва тиша. Аліса не без подиву завважила, що камінці на підлозі один за одним обертаються на крихітні тістечка. Враз її осяяло. "Якщо я з'їм одне, - подумала вона, - то воно, без сумніву, вплине на мій зріст. Збільшити - не збільшить, це очевидно, але зменшити, мабуть, може..."

   Alice remarqua, avec quelque surprise, qu’en tombant sur le plancher les cailloux se changeaient en petits gâteaux, et une brillante idée lui traversa l’esprit. « Si je mange un de ces gâteaux, » pensa-t-elle, « cela ne manquera pas de me faire ou grandir ou rapetisser ; or, je ne puis plus grandir, c’est impossible, donc je rapetisserai ! »

   З цими словами вона проковтнула одне з тістечок і з радістю помітила, що відразу почала маліти. Щойно Аліса поменшала так, що могла пройти у двері, вона кинулася надвір, де побачила ціле збіговисько дрібних тваринок та птахів. Посередині лежав горопаха Ящур Крутихвіст. Пара морських свинок підтримувала його попід пахви і напувала чимось із пляшечки. Забачивши Алісу, всі вони так і ринули до неї, але вона пустилася тікати і невдовзі щасливо дісталася до густого лісу.

   Elle avala un des gâteaux, et s’aperçut avec joie qu’elle diminuait rapidement. Aussitôt qu’elle fut assez petite pour passer par la porte, elle s’échappa de la maison, et trouva toute une foule d’oiseaux et d’autres petits animaux qui attendaient dehors. Le pauvre petit lézard, Jacques, était au milieu d’eux, soutenu par des cochons d’Inde, qui le faisaient boire à une bouteille. Tous se précipitèrent sur Alice aussitôt qu’elle parut ; mais elle se mit à courir de toutes ses forces, et se trouva bientôt en sûreté dans un bois touffu.

   - Найперше, що мені треба зробити, - розмірковувала Аліса, блукаючи між деревами, - це стати такою, як завжди. - А друге - знайти дорогу до чарівного саду. Мабуть, кращого плану годі й придумати.

   « La première chose que j’aie à faire, » dit Alice en errant çà et là dans les bois, « c’est de revenir à ma première grandeur ; la seconde, de chercher un chemin qui me conduise dans ce ravissant jardin. C’est là, je crois, ce que j’ai de mieux à faire ! »

   План і справді виглядав блискуче - був складений просто і ясно. Єдина складність полягала в тому, що Аліса уявлення не мала, як підступитися до його виконання. Вона тривожно нишпорила очима між дерев, аж раптом над самою її головою хтось голосно дзявкнув. Аліса сквапно підвела голову.

   En effet c’était un plan de campagne excellent, très-simple et très-habilement combiné. Toute la difficulté était de savoir comment s’y prendre pour l’exécuter. Tandis qu’elle regardait en tapinois et avec précaution à travers les arbres, un petit aboiement sec, juste au-dessus de sa tête, lui fit tout à coup lever les yeux.

   Згори великими круглими очима на неї зирило велетенське щеня, несміливо простягаючи до неї лапу.

    - Ох, ти ж моя цюця! - улесливо озвалася Аліса і спробувала навіть посвистіти. Проте сама аж стерпла від думки, що це щеня може бути голодним, і тоді йому нічого не варто буде схрумати її разом з усіма її лестощами.

   Un jeune chien (qui lui parut énorme) la regardait avec de grands yeux ronds, et étendait légèrement la patte pour tâcher de la toucher. « Pauvre petit ! » dit Alice d’une voix caressante et essayant de siffler. Elle avait une peur terrible cependant, car elle pensait qu’il pouvait bien avoir faim, et que dans ce cas il était probable qu’il la mangerait, en dépit de toutes ses câlineries.

   Ледве тямлячи, що вона робить, Аліса підняла якусь ломачку і простягла щеняті. Щеня радісно дзявкнуло, високо підскочило на всіх чотирьох і кинулося на ломачку, вдаючи, ніби хоче її пошматувати. Аліса, насилу стримуючись, щоб не кинутися навтікача, гулькнула за високе будячиння. Та щойно вона з-за нього визирнула, як щеня вчинило новий наскок, і з поспіху беркицьнулося через голову. Алісі здавалося, ніби вона бавиться з конем-ваговозом - першої-ліпшої хвилини можна було втрапити під його копита! Вона знову шмигнула за будяк. Щеня тим часом розпочало цілу низку коротких нападів на ломачку: відбігало назад набагато далі, ніж посувалося вперед, і весь час гавкало. Нарешті, важко відсапуючи, воно сіло віддалік, висолопивши язика і приплющивши великі очі.

   Sans trop savoir ce qu’elle faisait, elle ramassa une petite baguette et la présenta au petit chien qui bondit des quatre pattes à la fois, aboyant de joie, et se jeta sur le bâton comme pour jouer avec. Alice passa de l’autre côté d’un gros chardon pour n’être pas foulée aux pieds. Sitôt qu’elle reparut, le petit chien se précipita de nouveau sur le bâton, et, dans son empressement de le saisir, butta et fit une cabriole. Mais Alice, trouvant que cela ressemblait beaucoup à une partie qu’elle ferait avec un cheval de charrette, et craignant à chaque instant d’être écrasée par le chien, se remit à tourner autour du chardon. Alors le petit chien fit une série de charges contre le bâton. Il avançait un peu chaque fois, puis reculait bien loin en faisant des aboiements rauques ; puis enfin il se coucha à une grande distance de là, tout haletant, la langue pendante, et ses grands yeux à moitié fermés.

   Кращої нагоди для втечі годі було й уявити. Аліса миттю пустилася навтікача і гнала, аж доки почала задихатися з утоми. Щенячий гавкіт завмер у далині.

   Alice jugea que le moment était venu de s’échapper. Elle prit sa course aussitôt, et ne s’arrêta que lorsqu’elle se sentit fatiguée et hors d’haleine, et qu’elle n’entendit plus que faiblement dans le lointain les aboiements du petit chien.

   - А все ж яке втішне щенятко! - мовила Аліса, знеможено спершись на квітку жовтцю і обмахуючись одним з листочків. - Ех, яких тільки трюків не навчила б я його, якби... якби була... Ой, мало не забула - мені ж треба трохи підрости! Ану лиш поміркуймо, як його зробити?.. Гадаю, треба чогось випити або з'їсти. Але чого саме?

   « C’était pourtant un bien joli petit chien, » dit Alice, en s’appuyant sur un bouton d’or pour se reposer, et en s’éventant avec une des feuilles de la plante. « Je lui aurais volontiers enseigné tout plein de jolis tours si — si j’avais été assez grande pour cela ! Oh ! mais j’oubliais que j’avais encore à grandir ! Voyons. Comment faire ? Je devrais sans doute boire ou manger quelque chose ; mais quoi ? Voilà la grande question. »

   І справді, ЧОГО? Аліса оглянула всі довколишні квітки й стеблинки, але не завважила нічого такого, що надавалося б до їжі чи до пиття. Поблизу ріс великий гриб, трохи більший за саму Алісу, і, коли вона обстежила його скрізь - і знизу, і згори, і справа, і зліва, їй спало на думку, що непогано було б також дослідити його і зверху.

   En effet, la grande question était bien de savoir quoi ? Alice regarda tout autour d’elle les fleurs et les brins d’herbes ; mais elle ne vit rien qui lui parût bon à boire ou à manger dans les circonstances présentes.

Près d’elle poussait un large champignon, à peu près haut comme elle. Lorsqu’elle l’eut examiné par-dessous, d’un côté et de l’autre, par-devant et par-derrière, l’idée lui vint qu’elle ferait bien de regarder ce qu’il y avait dessus.

   Зіп'явшись навшпиньки, Аліса зиркнула поверх гриба і зненацька зустрілася очима з велетенською блакитною Гусінню. Згорнувши руки на грудях, Гусінь сиділа на шапинці й статечно курила довгу кальянову люльку, не звертаючи жодної уваги на те, що діється довкола.

   Elle se dressa sur la pointe des pieds, et, glissant les yeux par-dessus le bord du champignon, ses regards rencontrèrent ceux d’une grosse chenille bleue assise au sommet, les bras croisés, fumant tranquillement une longue pipe turque sans faire la moindre attention à elle ni à quoi que ce fût.