Gregor first woke up from his heavy swoon-like sleep in the evening twilight. He would certainly have woken up soon afterwards without any disturbance, for he felt himself sufficiently rested and wide awake, although it appeared to him as if a hurried step and a cautious closing of the door to the hall had aroused him. The shine of the electric streetlights lay pale here and there on the ceiling and on the higher parts of the furniture, but underneath around Gregor it was dark. He pushed himself slowly toward the door, still groping awkwardly with his feelers, which he now learned to value for the first time, to check what was happening there. His left side seemed one single long unpleasantly stretched scar, and he really had to hobble on his two rows of legs. In addition, one small leg had been seriously wounded in the course of the morning incident (it was almost a miracle that only one had been hurt) and dragged lifelessly behind.
Лише в сутінках отямився Грегор від тяжкого, схожого на томність сну. Якби його і не потурбували, він однаково прокинувся б ненабагато пізніше, оскільки почував, що достатньо відпочив і виспався. Йому здалося, що розбудили його чиїсь легенькі кроки й звук дверей, які обережно зачиняли, тих дверей, що виходили в передпокій. На стелі та на верхніх частинах меблів лежало наскрізне світло ліхтарів, що проникало з вулиці, але внизу, у Грегора, було темно. Повільно, ще незграбно нишпорячи своїми щупальцями, які він лише тепер почав цінувати, Грегор підповз до дверей, аби подивитися, що там відбулося. Лівий його бік здавався суцільним, довгим, неприємно пекучим рубцем, і вік шкутильгав на обидва ряди своїх ніг. У ході ранкових пригод одна ніжка — на щастя тільки одна — була тяжко поранена й мертво волочилася по підлозі.
By the door he first noticed what had really lured him there: it was the smell of something to eat. For there stood a bowl filled with sweetened milk, in which swam tiny pieces of white bread. He almost laughed with joy, for he now had a much greater hunger than in the morning, and he immediately dipped his head almost up to and over his eyes down into the milk. But he soon drew it back again in disappointment, not just because it was difficult for him to eat on account of his delicate left side (he could eat only if his entire panting body worked in a coordinated way), but also because the milk, which otherwise was his favorite drink and which his sister had certainly placed there for that reason, did not appeal to him at all. He turned away from the bowl almost with aversion and crept back into the middle of the room.
Лише біля дверей він зрозумів, що, власне, його туди потягло; це був запах чогось їстівного. Там стояла тарілка із солодким молоком, у котрому плавали скибочки білого хліба. Він ледь не засміявся від радощів, бо їсти йому хотілося ще сильніше, ніж уранці, і ледве не по очі занурив голову в молоко. Але скоро він розчаровано витягнув її звідти; мало того, що через поранений лівий бік їсти йому було важко, — а їсти він міг тільки широко розкриваючи рот і працюючи всім своїм тулубом, — молоко, яке завжди було його улюбленим напоєм і яке сестра, звичайно, тому й принесла, видалося йому тепер зовсім несмачним; він майже з відразою відвернувся від тарілки й поповз назад, на середину кімнати.
In the living room, as Gregor saw through the crack in the door, the gas was lit, but where on other occasions at this time of day the father was accustomed to read the afternoon newspaper in a loud voice to his mother and sometimes also to his sister, at the moment not a sound was audible. Now, perhaps this reading aloud, about which his sister always spoken and written to him, had recently fallen out of their general routine. But it was so still all around, in spite of the fact that the apartment was certainly not empty. "What a quiet life the family leads", said Gregor to himself and, as he stared fixedly out in front of him into the darkness, he felt a great pride that he had been able to provide such a life in a beautiful apartment like this for his parents and his sister. But how would things go if now all tranquility, all prosperity, all contentment should come to a horrible end? In order not to lose himself in such thoughts, Gregor preferred to set himself moving and crawled up and down in his room.
У вітальні, як побачив Грегор крізь щілину у дверях, запалили світло, але якщо звичайно батько в цей час голосно читав мамі, а інколи й сестрі вечірню газету, то зараз не було чути жодного звуку. Можливо, однак, що це читання, про яке йому завжди розповідала й писала сестра, останнім часом узагалі вийшло з ужитку. Але й скрізь було дуже тихо, хоча у квартирі, звичайно, були люди. «Яке тихе життя веде моя сім'я», — сказав собі Грегор і, втупившись у темноту, відчув велику гордість від усвідомлення, що він зумів добитися для своїх батьків і сестри такого життя в такій чудовій квартирі. А що, якщо цьому спокою, благополуччю, задоволенню прийшов тепер жахливий кінець? Щоб його не оповивали подібні думки, Грегор вирішив розім'ятися й заходився повзати по кімнаті.
Once during the long evening one side door and then the other door was opened just a tiny crack and quickly closed again. Someone presumably needed to come in but had then thought better of it. Gregor immediately took up a position by the living room door, determined to bring in the hesitant visitor somehow or other or at least to find out who it might be. But now the door was not opened any more, and Gregor waited in vain. Earlier, when the door had been barred, they had all wanted to come in to him; now, when he had opened one door and when the others had obviously been opened during the day, no one came any more, and the keys were stuck in the locks on the outside.
Якось протягом довгого вечора двері ледь відчинились, але відразу ж зачинились, одні бокові двері та ще раз — інші; комусь, видно, хотілося ввійти, але побоювання взяли верх. Грегор зупинився безпосередньо біля дверей до вітальні, щоб якимось чином залучити нерішучого відвідувача чи хоча б узнати, хто це, але двері більше не відчинялися, і чекання Грегора виявилося марним. Уранці, коли двері були зачинені, усі хотіли зайти до нього, тепер же, коли одні двері він відчинив сам, а інші були, безсумнівно, відчинені протягом дня, ніхто не заходив, а ключі між тим стирчали ззовні.
The light in the living room was turned off only late at night, and now it was easy to establish that his parents and his sister had stayed awake all this time, for one could hear clearly as all three moved away on tiptoe. Now it was certain that no one would come into Gregor any more until the morning. Thus, he had a long time to think undisturbed about how he should reorganize his life from scratch. But the high, open room, in which he was compelled to lie flat on the floor, made him anxious, without his being able to figure out the reason, for he had lived in the room for five years. With a half unconscious turn and not without a slight shame he scurried under the couch, where, in spite of the fact that his back was a little cramped and he could no longer lift up his head, he felt very comfortable and was sorry only that his body was too wide to fit completely under it.
Лише пізно вночі погасили у вітальні світло, і тут відразу з'ясувалося, що батьки й сестра досі не спали, тому що зараз, як це було ясно чути, вони всі пішли навшпиньках. Тепер, звичайно, до ранку до Грегора ніхто не зайде, значить, у нього достатньо часу, щоб без перешкод роздумувати, як йому перебудувати своє життя. Але висока порожня кімната, в якій він вимушений був, розпластавшись, лежати на підлозі, лякала його, хоча причини свого страху він не розумів, бо він жив у цій кімнаті ось уже п'ять років, і, повернувшись, майже несвідомо, але не без сорому поспішив заповзти під диван, де, не дивлячись на те, що спину йому трохи притиснуло, а голову вже не можна було підняти, він відразу ж відчув себе дуже затишно й пошкодував тільки, що тулуб його занадто широкий, аби цілком поміститися під диваном.
There he remained the entire night, which he spent partly in a state of semi-sleep, out of which his hunger constantly woke him with a start, but partly in a state of worry and murky hopes, which all led to the conclusion that for the time being he would have to keep calm and with patience and the greatest consideration for his family tolerate the troubles which in his present condition he was now forced to cause them.
Там пробув він усю ніч, провівши її частково в дрімоті, котру час від часу пробуджував голод, частково ж у турботах і тьмяних надіях, які незмінно приводили його до висновку, що поки він повинен поводити себе спокійно та зобов'язаний своїм терпінням і тактом полегшити сім'ї неприємності, які він спричинив їй теперішнім своїм станом.
Already early in the morning (it was still almost night) Gregor had an opportunity to test the power of the decisions he had just made, for his sister, almost fully dressed, opened the door from the hall into his room and looked eagerly inside. She did not find him immediately, but when she noticed him under the couch (God, he had to be somewhere or other; for he could hardly fly away) she got such a shock that, without being able to control herself, she slammed the door shut once again from the outside. However, as if she was sorry for her behaviour, she immediately opened the door again and walked in on her tiptoes, as if she was in the presence of a serious invalid or a total stranger. Gregor had pushed his head forward just to the edge of the couch and was observing her. Would she really notice that he had left the milk standing, not indeed from any lack of hunger, and would she bring in something else to eat more suitable for him? If she did not do it on her own, he would sooner starve to death than call her attention to the fact, although he had a really powerful urge to move beyond the couch, throw himself at his sister's feet, and beg her for something or other good to eat. But his sister noticed right away with astonishment that the bowl was still full, with only a little milk spilled around it. She picked it up immediately (although not with her bare hands but with a rag), and took it out of the room. Gregor was extremely curious what she would bring as a substitute, and he pictured to himself different ideas about that. But he never could have guessed what his sister out of the goodness of her heart in fact did. She brought him, to test his taste, an entire selection, all spread out on an old newspaper. There were old half-rotten vegetables, bones from the evening meal, covered with a white sauce which had almost solidified, some raisins and almonds, cheese, which Gregor had declared inedible two days earlier, a slice of dry bread, a slice of salted bread smeared with butter. In addition to all this, she put down a bowl (probably designated once and for all as Gregor's) into which she had poured some water. And out of her delicacy of feeling, since she knew that Gregor would not eat in front of her, she went away very quickly and even turned the key in the lock, so that Gregor could now observe that he could make himself as comfortable as he wished. Gregor's small limbs buzzed as the time for eating had come. His wounds must, in any case, have already healed completely. He felt no handicap on that score. He was astonished at that and thought about it, how more than a month ago he had cut his finger slightly with a knife and how this wound had hurt enough even the day before yesterday.
Уже рано-вранці — була ще майже ніч — Грегору випала нагода відчути твердість тільки-но прийнятого рішення, коли сестра, майже зовсім одягнена, відчинила двері із передпокою та, насторожена, зазирнула до нього в кімнату. Вона не відразу помітила Грегора, але, побачивши його під диваном — адже десь, о господи, він повинен був знаходитися, не міг же він полетіти! — злякалася так, що, не володіючи собою, зачинила двері ззовні. Але немов розкаюючись у своїй поведінці, вона відразу ж відчинила двері знову й навшпиньках, як до тяжкохворого чи навіть до стороннього, увійшла до кімнати. Грегор просунув голову до самого кінця дивана й почав стежити за сестрою. Чи помітить вона що він залишив молоко, причому зовсім не тому, що не був голодний, і чи принесе вона якусь іншу їжу, яка зараз підійде йому більше? Якби вона не зробила цього сама, він скоріше помер би з голоду, аніж звернув на це її увагу, хоч його так і підбивало вискочити з-під дивана, кинутися до ніг сестри і попросити в неї якоїсь хорошої їжі. Але відразу ж зі здивуванням помітивши повну ще тарілку, з якої тільки ледь-ледь розхлюпалося молоко, сестра негайно підняла її, правда, не просто руками, а з допомогою ганчірки, і винесла геть. Грегору було дуже цікаво, що вона принесе натомість, і він став будувати всілякі здогади на цей рахунок. Та він ніяк не додумався б до того, що сестра, із доброти своєї, дійсно зробила. Щоб узнати його смак, вона принесла йому цілий вибір страв, розклавши увесь цей харч на старій газеті. Тут були залежані пригнилі овочі; кістки, що залишилися від вечері, покриті білим застиглим соусом; трохи родзинок і мигдалю; шматок сиру, який Грегор два дні тому оголосив неїстівним; скибка сухого хліба, намазаного маслом і посипаного сіллю. До всього цього вона поставила йому ту ж, раз і назавжди, очевидно, виділену для Грегора тарілку, наливши в неї води. Потім вона із делікатності, знаючи, що при ній Грегор не буде їсти, поспішила вийти й навіть повернула ключ у дверях, щоб показати Грегору, що він може облаштовуватися, як йому буде зручніше. Лапки Грегора, коли він тепер направився до їжі, замиготіли одна швидше іншої. Та й рани його, як видно, зовсім зажили, він не відчував уже ніяких перешкод і, здивувавшись цьому, згадав, як місяць із лишнім тому він трохи поранив палець ножем і не далі, ніж позавчора, ця рана ще спричинювала досить сильний біль.
"Am I now going to be less sensitive," he thought, already sucking greedily on the cheese, which had strongly attracted him right away, more than all the other foods. Quickly and with his eyes watering with satisfaction, he ate one after the other the cheese, the vegetables, and the sauce; the fresh food, by contrast, didn't taste good to him. He couldn't bear the smell and even carried the things he wanted to eat a little distance away. By the time his sister slowly turned the key as a sign that he should withdraw, he was long finished and now lay lazily in the same spot. The noise immediately startled him, in spite of the fact that he was already almost asleep, and he scurried back again under the couch. But it cost him great self-control to remain under the couch, even for the short time his sister was in the room, because his body had filled out somewhat on account of the rich meal and in the narrow space there he could scarcely breathe. In the midst of minor attacks of asphyxiation, he looked at her with somewhat protruding eyes, as his unsuspecting sister swept up with a broom, not just the remnants, but even the foods which Gregor had not touched at all, as if these were also now useless, and as she dumped everything quickly into a bucket, which she closed with a wooden lid, and then carried all of it out of the room. She had hardly turned around before Gregor had already dragged himself out from the couch, stretched out, and let his body expand.
«Невже я став тепер менш чутливим?» — подумав він і жадібно впився в сир, до якого його відразу потягнуло настирливіше, ніж до якої б то не було іншої їжі. Із заплаканими від насолоди очима він швидко знищив підряд сир, овочі, соус; свіжа їжа, навпаки, йому не подобалась, навіть запах її здавався нестерпним, і він відтягував в бік від неї шматки, котрі хотілося з'їсти. Він давно вже покінчив з їжею і ліниво лежав на тому ж місці, де їв, коли сестра в знак того, що йому пора піти, повільно повернула ключ. Це його відразу сполошило, хоч він уже майже дрімав, і він знову поспішив під диван. Але йому коштувало великих зусиль пробути під диваном навіть той короткий час, доки сестра знаходилася в кімнаті, бо від щедрої їжі тулуб його трохи закруглився і в тісноті йому було важко дихати. Долаючи слабкі напади задухи, він дивився виряченими очима, як сестра, котра нічого не підозрювала, змела віником в одну купу не лише його недоїдки, але й харчі, до яких Грегор узагалі не доторкався (немов і це уже не піде на користь), як вона поспішно викинула все це у відерце, прикрила його дощечкою та винесла. Не встигла вона відвернутися, як Грегор уже виліз з-під дивана, витягнувся й роздувся.
In this way Gregor got his food every day, once in the morning, when his parents and the servant girl were still asleep, and a second time after the common noon meal, for his parents were, as before, asleep then for a little while, and the servant girl was sent off by his sister on some errand or other. Certainly they would not have wanted Gregor to starve to death, but perhaps they could not have endured finding out what he ate other than by hearsay. Perhaps his sister wanted to spare them what was possibly only a small grief, for they were really suffering quite enough already.
Таким чином, Грегор отримував тепер їжу щоденно — одного разу вранці, коли батьки та прислуга ще спали, а другого разу після загального обіду, коли батьки знову-таки лягали поспати, а прислугу сестра відсилала з дому з якимось дорученням. Вони також, звичайно, не хотіли, щоб Грегор помер із голоду, але знати всі подробиці годування Грегора їм було б нестерпно важко, і, напевно, сестра намагалася позбавити їх хоча б маленьких печалей, тому що страждали вони справді достатньо.
What sorts of excuses people had used on that first morning to get the doctor and the locksmith out of the house Gregor was completely unable to ascertain. Since he was not comprehensible, no one, not even his sister, thought that he might be able to understand others, and thus, when his sister was in her room, he had to be content with listening now and then to her sighs and invocations to the saints. Only later, when she had grown somewhat accustomed to everything (naturally there could never be any talk of her growing completely accustomed to it) Gregor sometimes caught a comment which was intended to be friendly or could be interpreted as such. "Well, today it tasted good to him," she said, if Gregor had really cleaned up what he had to eat; whereas, in the reverse situation, which gradually repeated itself more and more frequently, she used to say sadly, "Now everything has stopped again."
Під яким приводом вивели з квартири в той перший ранок лікаря та слюсаря, Грегор так і не взнав: оскільки його не розуміли, нікому, у тому числі й сестрі, не приходило в голову, що він розуміє інших, і тому, коли сестра бувала в його кімнаті, йому доводилось чути лише зітхання та звернення до святих. Лише пізніше, коли вона трохи звикла до всього, — про те, щоб звикнути зовсім, не могло бути, звичайно, і мови, — Грегор часом ловив якесь неприховано приязне зауваження. «Сьогодні частування сподобалося йому», — говорила вона, якщо Грегор з'їдав усе геть чисто, тоді як в протилежному разі, що поступово стало повторятися все частіше й частіше, вона промовляла печально: «Знову все заліишилося».
But while Gregor could get no new information directly, he did hear a good deal from the room next door, and as soon as he heard voices, he scurried right away to the relevant door and pressed his entire body against it. In the early days especially, there was no conversation which was not concerned with him in some way or other, even if only in secret. For two days at all meal times discussions on that subject could be heard on how people should now behave; but they also talked about the same subject in the times between meals, for there were always at least two family members at home, since no one really wanted to remain in the house alone and people could not under any circumstances leave the apartment completely empty. In addition, on the very first day the servant girl (it was not completely clear what and how much she knew about what had happened) on her knees had begged his mother to let her go immediately, and when she said good bye about fifteen minutes later, she thanked them for the dismissal with tears in her eyes, as if she was receiving the greatest favour which people had shown her there, and, without anyone demanding it from her, she swore a fearful oath not to betray anyone, not even the slightest bit.
Але не взнаючи ніяких новин безпосередньо, Грегор підслуховував розмови в сусідніх кімнатах, і варто йому звідки-небудь почути голоси, він відразу ж поспішав до відповідних дверей і притискувався до них усім тілом. Особливо в перші часи не було жодної розмови, яка б так чи інакше, хоча б і таємно, його не стосувалася. Протягом двох днів за кожною трапезою радилися про те, як тепер себе поводити; але й поміж трапезами говорили на ту ж тему, і дома тепер завжди бувало не менше двох членів сім'ї, тому що ніхто, очевидно, не хотів залишатися вдома один, а кидати квартиру всім відразу ніяк не можна було. До речі, прислуга — було не зовсім зрозуміло, що саме знала вона про те, що сталося, — у перший же день, упавши на коліна, попросила матір негайно відпустити її, а, прощаючись, через чверть години після цього, зі сльозами дякувала за звільнення як за найбільшу милість і дала, хоча цього від неї зовсім не вимагали, страшну клятву, що нікому ні про що не стане розповідати.
Now his sister had to team up with his mother to do the cooking, although that didn't create much trouble because people were eating almost nothing. Again and again Gregor listened as one of them vainly invited another one to eat and received no answer other than "Thank you. I have enough" or something like that. And perhaps they had stopped having anything to drink, too. His sister often asked his father whether he wanted to have a beer and gladly offered to fetch it herself, and when his father was silent, she said, in order to remove any reservations he might have, that she could send the caretaker's wife to get it. But then his father finally said a resounding "No," and nothing more would be spoken about it.
Довелося сестрі разом із матір'ю зайнятися приготуванням їжі; це не склало, утім особливих зусиль, бо ніхто майже нічого не їв. Грегор час від часу слухав, як вони намарне вмовляли одне одного поїсти, та у відповідь чулося: «Дякую, я вже наївся» чи щось подібне. Пити, здається, також перестали. Сестра часто запитувала батька, чи не хоче він пива, і з бажанням бралася сходити за ним, а коли батько мовчав, говорила, сподіваючись цим позбавити його усіляких сумнівів, що може послати за пивом дворничку, але тоді батько відповідав рішучим «ні», і більше про це не говорили.
Already during the first day his father laid out all the financial circumstances and prospects to his mother and to his sister as well. From time to time he stood up from the table and pulled out of the small lockbox salvaged from his business, which had collapsed five years previously, some document or other or some notebook. The sound was audible as he opened up the complicated lock and, after removing what he was looking for, locked it up again. These explanations by his father were, in part, the first enjoyable thing that Gregor had the chance to listen to since his imprisonment. He had thought that nothing at all was left over for his father from that business; at least his father had told him nothing to the contradict that view, and Gregor in any case hadn't asked him about it. At the time Gregor's only concern had been to devote everything he had in order to allow his family to forget as quickly as possible the business misfortune which had brought them all into a state of complete hopelessness. And so at that point he'd started to work with a special intensity and from an assistant had become, almost overnight, a traveling salesman, who naturally had entirely different possibilities for earning money and whose successes at work at once were converted into the form of cash commissions, which could be set out on the table at home in front of his astonished and delighted family. Those had been beautiful days, and they had never come back afterwards, at least not with the same splendour, in spite of the fact that Gregor later earned so much money that he was in a position to bear the expenses of the entire family, expenses which he, in fact, did bear. They had become quite accustomed to it, both the family and Gregor as well. They took the money with thanks, and he happily surrendered it, but the special warmth was no longer present. Only the sister had remained still close to Gregor, and it was his secret plan to send her (in contrast to Gregor she loved music very much and knew how to play the violin charmingly) next year to the conservatory, regardless of the great expense which that must necessitate and which would be made up in other ways. Now and then during Gregor's short stays in the city the conservatory was mentioned in conversations with his sister, but always only as a beautiful dream, whose realization was unimaginable, and their parents never listened to these innocent expectations with pleasure. But Gregor thought about them with scrupulous consideration and intended to explain the matter ceremoniously on Christmas Eve.
Уже протягом першого дня батько пояснював матері й сестрі майнове становище сім'ї і перспективи на майбутнє. Він часто вставав з-за столу і витягував зі своєї маленької домашньої каси, яка збереглася від його прогорілої п'ять років тому фірми, то якусь квитанцію, то записну книжку. Чути було, як він відчиняв складний замок і, діставши те, що шукав, знову повертав ключем. Ці пояснення батька були частково першою втішною новиною, що була почута Грегором із початку його ув'язнення. Він вважав, що від тієї затії в батька зовсім нічого не лишилося, в усякому разі, батько не стверджував протилежного, а Грегор його про це не запитував. Єдиною в ту пору турботою Грегора було зробити все, щоб сім'я якомога скоріше забула банкрутство, що привело всіх до стану повної безнадії. Тому він почав тоді працювати з особливим запалом і ледве не відразу зробився з маленького приказчика вояжером, у котрого були, звичайно, зовсім інші заробітки, та чиї ділові успіхи відразу ж, у вигляді комісійних, перетворювалися в готівку, котру й можна було покласти дома на стіл перед здивованою й щасливою сім'єю. То були хороші часи, і потім вони вже ніколи, у крайньому випадку в минулій величі, не повторювалися, хоча Грегор і пізніше заробляв стільки, що міг утримувати й дійсно утримував сім'ю. До цього всі звикли — і сім'я, і сам Грегор; гроші в нього з вдячністю приймали, а він їх охоче давав, але особливої теплоти більше не виникало. Тільки сестра залишилась усе-таки близькою Грегору; і оскільки вона на відміну від нього дуже любила музику й вразливо грала на скрипці, у Грегора була потаємна думка віддати її на майбутній рік до консерваторії, незважаючи на великі витрати, які це викличе і які доведеться покрити за рахунок чогось іншого... У розмовах із сестрою часто згадувалася консерваторія, але згадувалася завжди як прекрасна, нездійсненна мрія, і навіть ці невинні нагадування викликали в батьків незадоволення; проте Грегор думав про консерваторію цілком визначено й збирався урочисто заявити про свій намір напередодні Різдва.
In his present situation, such futile ideas went through his head, while he pushed himself right up against the door and listened. Sometimes in his general exhaustion he couldn't listen any more and let his head bang listlessly against the door, but he immediately pulled himself together, for even the small sound which he made by this motion was heard near by and silenced everyone. " There he goes on again," said his father after a while, clearly turning towards the door, and only then would the interrupted conversation gradually be resumed again.
Такі, зовсім непотрібні в його теперішньому стані думки крутилися в голові Грегора, коли він, прислухаючись навстоячки, прилипав до дверей. Стомившись, він ні-ні та й переставав слухати і, ненавмисне схиляв голову, ударявся об двері, але відразу ж знову випрямлявся, оскільки найменший учинений ним шум було чути за дверима, і він примушував усіх замовкати. «Що він там знову витворяє?» — говорив після невеликої паузи батько, явно дивлячись на двері, і лише після цього поступово поновлювалася перервана розмова.
Gregor found out clearly enough (for his father tended to repeat himself often in his explanations, partly because he had not personally concerned himself with these matters for a long time now, and partly also because his mother did not understand everything right away the first time) that, in spite all bad luck, a fortune, although a very small one, was available from the old times, which the interest (which had not been touched) had in the intervening time gradually allowed to increase a little. Furthermore, in addition to this, the money which Gregor had brought home every month (he had kept only a few florins for himself) had not been completely spent and had grown into a small capital amount. Gregor, behind his door, nodded eagerly, rejoicing over this unanticipated foresight and frugality. True, with this excess money, he could have paid off more of his father's debt to his employer and the day on which he could be rid of this position would have been a lot closer, but now things were doubtless better the way his father had arranged them.
Так ось, поступово (бо батько повторювався у своїх поясненнях — частково тому, що давно вже відійшов від цих справ, частково тому, що мати не все розуміла з першого разу) Грегор з достатніми подробицями взнав, що, незважаючи на всі біди, від старих часів збереглося ще маленьке майно і що воно, оскільки процентів не чіпали, за ці роки навіть трохи виросло. Крім того, виявилося, що гроші, які щомісяця приносив додому Грегор — він залишав собі всього декілька гульденів — ішли не повністю і утворювали невеликий капітал. Стоячи за дверима, Грегор посилено кивав головою, зрадівши такій нежданій передбачливості та бережливості. Узагалі-то він міг би цими зайвими грошима погасити частину батьківського боргу і наблизити той день, коли він, Грегор, міг би відмовитися від своєї служби, але зараз виявилося, без сумніву, краще, що батько розпорядився грошима саме так.
At the moment, however, this money was nowhere near sufficient to permit the family to live on the interest payments. Perhaps it would be enough to maintain the family for one or at most two years, that's all. Thus it came only to an amount which one should not really take out and which must be set aside for an emergency. But the money to live on must be earned. Now, his father was a healthy man, although he was old, who had not worked at all for five years now and thus could not be counted on for very much. He had in these five years, the first holidays of his trouble-filled but unsuccessful life, put on a good deal of fat and thus had become really heavy. And should his old mother now maybe work for money, a woman who suffered from asthma, for whom wandering through the apartment even now was a great strain and who spent every second day on the sofa by the open window labouring for breath? Should his sister earn money, a girl who was still a seventeen-year-old child, whose earlier life style had been so very delightful that it had consisted of dressing herself nicely, sleeping in late, helping around the house, taking part in a few modest enjoyments and, above all, playing the violin? When it came to talking about this need to earn money, at first Gregor went away from the door and threw himself on the cool leather sofa beside the door, for he was quite hot from shame and sorrow.
Проте грошей цих було занадто мало, щоб сім'я могла жити на відсотки; їх вистачило б, можливо, на рік життя, від сили на два, не більше. Вони складали, таким чином, тільки суму, котру слід би було, власне, відкласти на чорний день, а не витрачати; а гроші на життя потрібно було заробляти. Батько ж був хоч і здоровим, але старим, він уже п'ять років не працював і не дуже на себе сподівався; за ці п'ять років, що виявилися першими канікулами в його клопітному, але неуспішному житті, він дуже обрюзг і став тому досить важким на підйом. Чи повинна була заробляти гроші стара мати, котра страждала астмою, важко пересувалася навіть по квартирі і через день, задихаючись, лежала на кушетці біля відчиненого вікна? Чи, можливо, їх слід би було заробляти сестрі, котра у свої сімнадцять літ була ще дитиною і мала повне право жити так, як і досі, — вишукано одягатися, спати допізна, допомагати в господарстві, брати участь у якихось скромних розвагах і насамперед грати на скрипці. Коли заходила мова про цю необхідність заробітку, Грегор завжди відпускав двері і падав на прохолодний шкіряний диван, що стояв поблизу дверей, тому що йому робилося жарко від сорому та горя.
Often he lay there all night long. He didn't sleep a moment and just scratched on the leather for hours at a time. He undertook the very difficult task of shoving a chair over to the window. Then he crept up on the window sill and, braced in the chair, leaned against the window to look out, obviously with some memory or other of the satisfaction which that used to bring him in earlier times. Actually from day to day he perceived things with less and less clarity, even those a short distance away: the hospital across the street, the all too frequent sight of which he had previously cursed, was not visible at all any more, and if he had not been precisely aware that he lived in the quiet but completely urban Charlotte Street, he could have believed that from his window he was peering out at a featureless wasteland, in which the gray heaven and the gray earth had merged and were indistinguishable. His attentive sister must have observed a couple of times that the chair stood by the window; then, after cleaning up the room, each time she pushed the chair back right against the window and from now on she even left the inner casement open.
Він часто лежав там довгими ночами, не засинаючи ні на хвилинку, і годинами терся об шкіру дивана чи, не шкодуючи праці, присував крісло до вікна, дерся до проріхи і, впершись у крісло, припадав до підвіконня, що було явно тільки якимось спогадом про почуття визволення. Воно охоплювало його спочатку, коли він визирав із вікна. Насправді ж усі які б то не було віддалені предмети він бачив з дня на день усе гірше й гірше; лікарню навпроти, котру він раніше проклинав, — так вона надокучила йому, — Грегор узагалі більше не розрізняв, і не знай він доконечно, що мешкає на тихій, але повністю міській вулиці Шарлоттен-штрассе, він міг би подумати, що дивиться зі свого вікна на пустелю, у котру нероздільно злилися сіра земля й сіре небо. Варто було уважній сестрі лише двічі побачити, що крісло стоїть біля вікна, як вона стала кожного разу, прибравши кімнату, знову присувати крісло до вікна і навіть залишати віднині відчиненими внутрішні віконні стулки.
If Gregor had only been able to speak to his sister and thank her for everything that she had to do for him, he would have tolerated her service more easily. As it was he suffered under it. The sister admittedly sought to cover up the awkwardness of everything as much as possible, and, as time went by, she naturally got more successful at it. But with the passing of time Gregor also came to understand everything more precisely. Even her entrance was terrible for him. As soon as she entered, she ran straight to the window, without taking the time to shut the door (in spite of the fact that she was otherwise very considerate in sparing anyone the sight of Gregor's room), and yanked the window open with eager hands, as if she was almost suffocating, and remained for a while by the window breathing deeply, even when it was still so cold. With this running and noise she frightened Gregor twice every day. The entire time he trembled under the couch, and yet he knew very well that she would certainly have spared him gladly if it had only been possible to remain with the window closed in a room where Gregor lived.
Якби Грегор міг поговорити із сестрою і подякувати їй за все, що вона для нього робила, йому було б легше приймати її послуги; а так він страждав через це. Щоправда, сестра всіляко намагалася пом'якшити нестерпність становища, і чим більше часу минало, тим це, звичайно, краще в неї виходило, але ж бо й Грегору все ставало далеко зрозуміліше з часом. Сам її прихід бував для нього жахливим. Хоча взагалі-то сестра ретельно оберігала всіх від споглядання кімнати Грегора, зараз вона, увійшовши, не гаяла часу на те, щоб зачинити за собою двері, а бігла прямо до вікна, квапливо, немов вона ось-ось задихнеться, розчиняла його навстіж, а потім, як би не було холодно, на хвилинку затримувалася біля вікна, глибоко дихаючи. Цим гучним поспіхом вона лякала Грегора двічі на день; він увесь час тремтів під диваном, хоча точно знав, що вона, безперечно, позбавила б його від страхів, якби тільки могла знаходитися в одній кімнаті з ним при зачиненому вікні.
On one occasion (about one month had already gone by since Gregor's transformation, and there was now no particular reason any more for his sister to be startled at Gregor's appearance) she came a little earlier than usual and came upon Gregor as he was still looking out the window, immobile and well positioned to frighten someone. It would not have come as a surprise to Gregor if she had not come in, since his position was preventing her from opening the window immediately. But she not only did not step inside; she even retreated and shut the door. A stranger really could have concluded from this that Gregor had been lying in wait for her and wanted to bite her. Of course, Gregor immediately concealed himself under the couch, but he had to wait until the noon meal before his sister returned, and she seemed much less calm than usual. From this he realized that his appearance was still constantly intolerable to her and must remain intolerable in future, and that she really had to exert a lot of self-control not to run away from a glimpse of only the small part of his body which stuck out from under the couch. In order to spare her even this sight, one day he dragged the sheet on his back onto the couch (this task took him four hours) and arranged it in such a way that he was now completely concealed and his sister, even if she bent down, could not see him. If this sheet was not necessary as far as she was concerned, then she could remove it, for it was clear enough that Gregor could not derive any pleasure from isolating himself away so completely. But she left the sheet just as it was, and Gregor believed he even caught a look of gratitude when on one occasion he carefully lifted up the sheet a little with his head to check as his sister took stock of the new arrangement.
Одного разу — з дня Грегорового перевтілення пройшло вже біля місяця, і в сестри, отже, не було особливих причин для подивування його виглядом — вона прийшла трохи раніше звичайного і побачила Грегора тоді, коли він дивився в вікно, біля котрого він непорушно застиг, становлячи собою досить страшне видовисько. Якби вона просто не ввійшла до кімнати, для Грегора не було б у цьому нічого дивовижного, оскільки, знаходячись біля вікна, він не дозволяв їй відчинити його, але вона не просто не ввійшла, а відринула назад і зачинила двері; сторонньому могло б видатися навіть, що Грегор підстерігав її і хотів укусити. Грегор, звичайно, відразу ж сховався під диван, але її повернення йому довелося чекати до опівдня, і була в ній якась незвичайна стривоженість. Із цього він зрозумів, що вона все ще не сприймає і ніколи не зможе сприйняти його вигляду і що їй варто великих зусиль не втікати геть при вигляді навіть тієї невеликої частини його тіла, яка висувається з-під дивана. Щоб позбавити сестру цього видовища, він одного разу переніс на спині — на цю роботу йому треба було витратити чотири години — простирадло на диван і поклав його таким чином, щоб воно ховало його повністю і сестра, навіть нагнувшись, не могла побачити його. Якби, на його погляд, у цьому простирадлі не було потреби, сестра могла б і прибрати його, бо Грегор заховався так не для задоволення, це було достатньо зрозуміло, але сестра залишила простирадло на місці, і Грегору здалося навіть, що він спостеріг вдячний погляд, коли обережно підняв головою простирадло, щоб подивитися, як сприйняла це нововведення сестра.
In the first two weeks his parents could not bring themselves to visit him, and he often heard how they fully acknowledged his sister's present work; whereas, earlier they had often got annoyed at his sister because she had seemed to them a somewhat useless young woman. However, now both his father and his mother often waited in front of Gregor's door while his sister cleaned up inside, and as soon as she came out she had to explain in detail how things looked in the room, what Gregor had eaten, how he had behaved this time, and whether perhaps a slight improvement was perceptible. In any event, his mother comparatively soon wanted to visit Gregor, but his father and his sister restrained her, at first with reasons which Gregor listened to very attentively and which he completely endorsed. Later, however, they had to hold her back forcefully, and when she then cried "Let me go to Gregor. He's my unlucky son! Don't you understand that I have to go to him?" Gregor then thought that perhaps it would be a good thing if his mother came in, not every day, of course, but maybe once a week. She understood everything much better than his sister, who in spite of all her courage was still a child and, in the last analysis, had perhaps undertaken such a difficult task only out of childish recklessness.
Перші два тижні батьки не могли змусити себе ввійти до нього, і він часто чув, як вони з похвалою відгукувалися про теперішню роботу сестри, тоді як раніше вони час від часу сердилися на сестру, тому що вона здавалася їм досить пустою дівкою. Тепер і батько, і мати часто стояли в чеканні перед кімнатою Грегора, поки сестра там прибирала і, ледве тільки вона виходила звідти, примушували її детально розповідати, в якому вигляді була кімната Грегора, що їв Грегор, як він цього разу поводив себе і чи помітне хоч маленьке покращення. Утім мати відносно скоро захотіла відвідати Грегора, але батько й сестра утримали її від цього — спочатку розумними поясненнями, які Грегор, дуже уважно вислухуючи, цілком схвалював. Пізніше утримувати її доводилося вже силою, і коли вона кричала: «Пустіть мене до Грегора, це ж мій нещасний син! Невже ви не розумієте, що я повинна піти до нього?» — Грегор думав, що, очевидно, і насправді було б добре, якби мати приходила до нього, звичайно, не кожного дня, але, можливо, раз на тиждень; бо вона розуміла все куди краще, ніж сестра, котра при всій своїй мужності була лише дитиною і в кінцевому рахунку, мабуть, тільки з дитячої легковажності взяла на себе такий тягар.
Gregor's wish to see his mother was soon realized. While during the day Gregor, out of consideration for his parents, did not want to show himself by the window, he couldn't crawl around very much on the few square metres of the floor. He found it difficult to bear lying quietly during the night, and soon eating no longer gave him the slightest pleasure. So for diversion he acquired the habit of crawling back and forth across the walls and ceiling. He was especially fond of hanging from the ceiling. The experience was quite different from lying on the floor. It was easier to breathe, a slight vibration went through his body, and in the midst of the almost happy amusement which Gregor found up there, it could happen that, to his own surprise, he let go and hit the floor. However, now he naturally controlled his body quite differently, and he did not injure himself in such a great fall. His sister noticed immediately the new amusement which Gregor had found for himself (for as he crept around he left behind here and there traces of his sticky stuff), and so she got the idea of making Gregor's creeping around as easy as possible and thus of removing the furniture which got in the way, especially the chest of drawers and the writing desk.
Бажання Грегора побачити матір скоро сповнилося. Турбуючись про батьків, Грегор у денний час уже не з'являвся біля вікна, повзати ж по декількох квадратних метрах підлоги довго не вдавалося, лежати, не рухаючись, було йому вже й ночами важко, їжа скоро перестала приносити йому яке б то не було задоволення, і він придбав звичку повзати задля розваги по стінах і по стелі. Особливо любив він висіти на стелі; це було не зовсім те, що лежати на підлозі; дихалося вільніше, тіло легко погойдувалося; у тому майже блаженному стані розслаблення, в якому він там перебував, він інколи на превелике своє здивування зривався і шльопався на підлогу. Але зараз він, звичайно, володів своїм тілом, зовсім не так, як раніше, і з якої б висоти він не падав, він не робив собі зовсім ніякої шкоди. Сестра відразу помітила, що Грегор знайшов нову розвагу — адже, повзаючи, він скрізь залишав сліди клейкої рідини, — і вирішила надати йому якомога більше місця для цього заняття, винісши з кімнати меблі, що заважали йому повзати, тобто насамперед скриню й письмовий стіл.
But she was in no position to do this by herself. She did not dare to ask her father to help, and the servant girl would certainly not have assisted her, for although this girl, about sixteen years old, had courageously remained since the dismissal of the previous cook, she had begged for the privilege of being allowed to stay permanently confined to the kitchen and of having to open the door only in answer to a special summons. Thus, his sister had no other choice but to involve his mother while his father was absent. His mother approached Gregor's room with cries of excited joy, but she fell silent at the door. Of course, his sister first checked whether everything in the room was in order. Only then did she let his mother walk in. In great haste Gregor had drawn the sheet down even further and wrinkled it more. The whole thing really looked just like a coverlet thrown carelessly over the couch. On this occasion, Gregor held back from spying out from under the sheet. Thus, he refrained from looking at his mother this time and was just happy that she had come. "Come on; he is not visible," said his sister, and evidently led his mother by the hand. Now Gregor listened as these two weak women shifted the still heavy old chest of drawers from its position, and as his sister constantly took on herself the greatest part of the work, without listening to the warnings of his mother who was afraid that she would strain herself. The work lasted a long time. After about a quarter of an hour had already gone by his mother said that it would be better if they left the chest of drawers where it was, because, in the first place, it was too heavy: they would not be finished before his father's arrival, and with the chest of drawers in the middle of the room it would block all Gregor's pathways, but, in the second place, it might not be certain that Gregor would be pleased with the removal of the furniture. To her the reverse seemed to be true; the sight of the empty walls pierced her right to the heart, and why should Gregor not feel the same, since he had been accustomed to the room furnishings for a long time and in an empty room would thus feel himself abandoned.
Але вона була не в стані зробити це одна; покликати на допомогу батька сестра не посміла, прислуга ж їй, безумовно, не допомогла б, бо хоча шістнадцятирічна дівчина, що була найнята після залишення служби попередньою куховаркою, не відмовилася від місця, вона попросила дозволу тримати кухню замкненою і відчиняти двері лише після особливого вигуку; тому сестрі нічого не залишалося, як одного разу, у час відсутності батька, привести матір. Та попрямувала до Грегора з вигуками схвильованої радості, але перед дверима його кімнати замовкла. Сестра, звичайно, спочатку перевірила, чи все гаразд у кімнаті; лише після цього вона впустила матір. Грегор з надзвичайною поспішністю зібрав і ще далі потягнув простирадло; здавалося, що простирадло кинуте на диван і справді випадково. Цього разу Грегор не став визирати з-під простирадла; він відмовився від можливості побачити матір уже цього разу, але був радий, що вона нарешті прийшла.
— Заходь, його не видно, — сказала сестра й певно повела матір за руку.
Грегор чув, як слабі жінки намагалися зрушити з місця важку стару скриню і як сестра весь час брала на себе велику частину роботи, не слухаючи застережень матері, котра боялася, що та надірветься. Це тривало дуже довго, Коли вони прововтузилися вже з чверть години, мати сказала, що краще залишити скриню там, де вона стоїть: по-перше, вона занадто важка й вони не справляться з нею до приходу батька. Стоячи посеред кімнати, скриня зовсім зашкодить Грегоровому рухові, а по-друге, — ще невідомо, чи приємно Грегору, що меблі виносять, їй, сказала вона, здається, що йому це скоріше неприємно; її, наприклад, вигляд голої стіни зовсім-таки засмучує; чому ж не повинен він засмучувати й Грегора, якщо він звик до цих меблів і тому відчує себе в порожній кімнаті зовсім покинутим.
"And is it not the case," his mother concluded very quietly, almost whispering as if she wished to prevent Gregor, whose exact location she really didn't know, from hearing even the sound of her voice (for she was convinced that he did not understand her words), "and isn't it a fact that by removing the furniture we're showing that we're giving up all hope of an improvement and are leaving him to his own resources without any consideration? I think it would be best if we tried to keep the room exactly in the condition in which it was before, so that, when Gregor returns to us, he finds everything unchanged and can forget the intervening time all the more easily."
— I хіба, — завершила мати зовсім тихо, хоча вона й так говорила майже пошепки, наче не бажаючи, щоб Грегор, місцезнаходження котрого вона не знала, почув хоча б звук її голосу, а в тому, що слів він не розуміє, вона не сумнівалася, — хіба, прибираючи меблі, ми не показуємо, що перестали сподіватися на яке б то не було одужання і безжалісно представляємо його самому собі? По-моєму, краще постаратися залишити кімнату такою ж, якою вона була раніше, щоб Грегор, коли він до нас повернеться, не знайшов у ній ніяких змін і пошвидше забув цей час.
As he heard his mother's words Gregor realized that the lack of all immediate human contact, together with the monotonous life surrounded by the family over the course of these two months must have confused his understanding, because otherwise he couldn't explain to himself that he in all seriousness could've been so keen to have his room emptied. Was he really eager to let the warm room, comfortably furnished with pieces he had inherited, be turned into a cavern in which he would, of course, then be able to crawl about in all directions without disturbance, but at the same time with a quick and complete forgetting of his human past as well? Was he then at this point already on the verge of forgetting and was it only the voice of his mother, which he had not heard for along time, that had aroused him? Nothing was to be removed; everything must remain. In his condition he couldn't function without the beneficial influences of his furniture. And if the furniture prevented him from carrying out his senseless crawling about all over the place, then there was no harm in that, but rather a great benefit.
Почувши слова матері, Грегор подумав, що відсутність безпосереднього спілкування з людьми при одноманітному житті всередині сім'ї потьмарила, очевидно, за ці два місяці його розум, бо інакше він ніяк не міг пояснити собі потребу, що з'явилася в нього раптом, опинитися в порожній кімнаті. Невже йому насправді хотілося перетворити свою теплу, затишно умебльовану успадкованими речами кімнату в печеру, де він, щоправда, міг би без перешкод повзати в усі сторони, але зате швидко й повністю забув би своє людське минуле? Адже він і тепер уже був близьким до цього, і лише голос матері, котрого він давно не чув, його схвилював. Нічого не треба було забирати; усе повинно було зостатися на місці; благотворний вплив меблів на його стан був необхідний; а якщо меблі заважали йому бездумно повзати, то це йшло йому не на шкоду, а на велику користь.
But his sister unfortunately thought otherwise. She had grown accustomed, certainly not without justification, so far as the discussion of matters concerning Gregor was concerned, to act as an special expert with respect to their parents, and so now the mother's advice was for his sister sufficient reason to insist on the removal, not only of the chest of drawers and the writing desk, which were the only items she had thought about at first, but also of all the furniture, with the exception of the indispensable couch. Of course, it was not only childish defiance and her recent very unexpected and hard won self-confidence which led her to this demand. She had also actually observed that Gregor needed a great deal of room to creep about; the furniture, on the other hand, as far as one could see, was not of the slightest use.
Та сестра була, на жаль, іншої думки; звикнувши — і не без підстав — при обговоренні справ Грегора виступати в якості знавця наперекір батькам, вона і зараз завважила пораду матері достатнім приводом, щоб наполягати на винесенні не лише скрині, але й взагалі всіх меблів, окрім дивана, без котрого ніяк не можна було обійтися. Вимога ця була викликана, звичайно, не тільки дитячою впертістю сестри і її так несподівано й так нелегко надбаною останнім часом самовпевненістю; ні, вона справді бачила, що Грегору треба багато місця для переміщення, а меблями, виходячи з усього, він зовсім не користувався.
But perhaps the enthusiastic sensibility of young women of her age also played a role. This feeling sought release at every opportunity, and with it Grete now felt tempted to want to make Gregor's situation even more terrifying, so that then she would be able to do even more for him than now. For surely no one except Grete would ever trust themselves to enter a room in which Gregor ruled the empty walls all by himself. And so she did not let herself be dissuaded from her decision by her mother, who in this room seemed uncertain of herself in her sheer agitation and soon kept quiet, helping his sister with all her energy to get the chest of drawers out of the room. Now, Gregor could still do without the chest of drawers if need be, but the writing desk really had to stay. And scarcely had the women left the room with the chest of drawers, groaning as they pushed it, when Gregor stuck his head out from under the sofa to take a look how he could intervene cautiously and with as much consideration as possible. But unfortunately it was his mother who came back into the room first, while Grete had her arms wrapped around the chest of drawers in the next room and was rocking it back and forth by herself, without moving it from its position. His mother was not used to the sight of Gregor; he could have made her ill, and so, frightened, Gregor scurried backwards right to the other end of the sofa, but he could no longer prevent the sheet from moving forward a little. That was enough to catch his mother's attention. She came to a halt, stood still for a moment, and then went back to Grete.
Утім, може бути, тут виявилася властива дівчатам цього віку запальність уяви, котра завжди рада випадку дати собі волю й тепер спонукала Грету зробити становище Грегора ще страхітливішим, щоб виявляти йому ще більше, ніж досі, послуги. Адже в приміщення, де були б тільки Грегор та голі стіни, навряд би наважився хтось, окрім Грети, увійти. Ось чому вона не послухалася матері, котра, відчуваючи в цій кімнаті якусь невпевненість і тривогу, скоро замовкла й заходилася в міру своїх сил допомагати сестрі, що витягувала скриню за двері. «Ну, без скрині ще в крайньому разі можна обійтися, — подумав Грегор, — але письмовий стіл конче треба залишити». I тільки-но жінки, крекчучи від натуги, вибралися із скринею за поріг, Грегор висунув голову з-під канапи, щоб поглянути, чи не можна обережно і якомога делікатніше порятувати від них письмовий стіл. Та, на жаль, мати перша вернулась назад — Грета тим часом у сусідній кімнаті марно намагалася сама зрушити скриню з місця, обхопивши її руками. А мати ж не звикла до Грегорового вигляду, їй могло стати зле, якби вона побачила його, тому Грегор злякано позадкував під канапу. Але мати помітила, як заворушилось простирадло, вона зупинилась, хвильку постояла і тихо вийшла з кімнати.
Although Gregor kept repeating to himself over and over that really nothing unusual was going on, that only a few pieces of furniture were being rearranged, he soon had to admit to himself that the movements of the women to and fro, their quiet conversations, the scratching of the furniture on the floor affected him like a great swollen commotion on all sides, and, so firmly was he pulling in his head and legs and pressing his body into the floor, he had to tell himself unequivocally that he wouldn't be able to endure all this much longer. They were cleaning out his room, taking away from him everything he cherished; they had already dragged out the chest of drawers in which the fret saw and other tools were kept, and they were now loosening the writing desk which was fixed tight to the floor, the desk on which he, as a business student, a school student, indeed even as an elementary school student, had written out his assignments. At that moment he really didn't have any more time to check the good intentions of the two women, whose existence he had in any case almost forgotten, because in their exhaustion they were working really silently, and the heavy stumbling of their feet was the only sound to be heard.
Хоч Грегор увесь час і переконував себе, що нічого особливого не сталося, просто мати й сестра трохи переставили меблі, — усе ж їхнє вештання, балачки, рипіння меблів, увесь цей гармидер був йому такий незвичний, такий гнітючий, що в нього аж голова тріщала. Він щулився під канапою, тисся до підлоги і бачив уже, що довго не витримає. Вони спустошували йому кімнату, забирали все, що він любив; скриню, в якій лежав лобзик та інше начиння, уже винесли; тепер зрушили з місця письмовий стіл, що за довгий час міцно вгруз у підлогу, біля цього столу Грегор працював, як був студентом торговельної академії, готував уроки, як учився в реальному училищі, ба навіть, як був ще школярем, — тепер він справді не мав більше часу думати про добрі наміри матері та сестри, він, власне, майже забув про їхню присутність, бо вони потомилися і працювали мовчки, тільки чути було важ кий тупіт їхніх ніг.
And so he scuttled out (the women were just propping themselves up on the writing desk in the next room in order to take a breather) changing the direction of his path four times. He really didn't know what he should rescue first. Then he saw hanging conspicuously on the wall, which was otherwise already empty, the picture of the woman dressed in nothing but fur. He quickly scurried up over it and pressed himself against the glass that held it in place and which made his hot abdomen feel good. At least this picture, which Gregor at the moment completely concealed, surely no one would now take away. He twisted his head towards the door of the living room to observe the women as they came back in.
I він вискочив з-під канапи — мати й сестра саме відсапувались у вітальні, спершись на письмовий стіл, — і заметушився по кімнаті, не знаючи, що йому найперше рятувати. Тоді йому впав у вічі портрет дами в хутрах, що висів на порожній уже стіні, він мерщій виліз на стіну і притиснувся до скла, яке його добре тримало і приємно холодило гарячий живіт. Голову Грегор повернув до дверей вітальні, щоб бачити, як заходитимуть мати й сестра.
They had not allowed themselves very much rest and were coming back right away. Grete had placed her arm around her mother and held her tightly. "So what shall we take now?" said Grete and looked around her. Then her glance crossed with Gregor's from the wall. She kept her composure only because her mother was there. She bent her face towards her mother in order to prevent her from looking around, and said, although in a trembling voice and too quickly, "Come, wouldn't it be better to go back to the living room for just another moment?" Grete's purpose was clear to Gregor: she wanted to bring his mother to a safe place and then chase him down from the wall. Well, let her just attempt that! He squatted on his picture and did not hand it over. He would sooner spring into Grete's face.
Вони довго не дозволили собі відпочивати і швидко повернулися; Грета підтримувала рукою матір і майже тягла її.
— Ну, а тепер що ми винесемо? — мовила вона й оглянулась по кімнаті.
Раптом її погляд зустрівся з Грегоровими очима. Певно, тільки присутність матері стримала її, вона нахилилась до неї, щоб не дати їй глянути на стіну, і, не подумавши, сказала тремтячим голосом:
— Може, повернемось краще на хвильку до вітальні?
Грегор одразу все збагнув: сестра хотіла повести матір у безпечне місце, а тоді зігнати його зі стіни. Ну, нехай тільки спробує! Він сидить на портреті і не віддасть його нізащо. Скоріше стрибне сестрі на голову.
But Grete's words had immediately made the mother very uneasy. She walked to the side, caught sight of the enormous brown splotch on the flowered wallpaper, and, before she became truly aware that what she was looking at was Gregor, screamed out in a high pitched raw voice "Oh God, oh God" and fell with outstretched arms, as if she was surrendering everything, down onto the couch and lay there motionless. "Gregor, you. . .," cried out his sister with a raised fist and an urgent glare. Since his transformation those were the first words which she had directed right at him. She ran into the room next door to bring some spirits or other with which she could revive her mother from her fainting spell. Gregor wanted to help as well (there was time enough to save the picture), but he was stuck fast on the glass and had to tear himself loose forcefully. Then he also scurried into the next room, as if he could give his sister some advice, as in earlier times, but then he had to stand there idly behind her, while she rummaged about among various small bottles. Still, she was frightened when she turned around. A bottle fell onto the floor and shattered. A splinter of glass wounded Gregor in the face, some corrosive medicine or other dripped over him. Now, without lingering any longer, Grete took as many small bottles as she could hold and ran with them into her mother. She slammed the door shut with her foot. Gregor was now shut off from his mother, who was perhaps near death, thanks to him. He could not open the door, and he did not want to chase away his sister who had to remain with her mother. At this point he had nothing to do but wait, and overwhelmed with self-reproach and worry, he began to creep and crawl over everything: walls, furniture, and ceiling,. Finally, in his despair, as the entire room started to spin around him, he fell onto the middle of the large table.
Але Гретині слова занепокоїли матір, вона відступила вбік, побачила величезну руду пляму на квітчастих шпалерах і, ще навіть не усвідомівши як слід, що то і є Грегор, скрикнула грубим, різким голосом: «Боже, Боже!» і з розпростертими руками впала, мов нежива, на канапу.
— Ну, стривай же, Грегоре! — сказала сестра, злісно глянувши на нього, і посварилася кулаком,
Відколи Грегор перевтілився в комаху, це були перші слова, з якими сестра звернулася безпосередньо до нього. Вона вибігла у вітальню по якусь есенцію, щоб привести до пам'яті матір; Грегор хотів допомогти — рятувати картину ще буде час, — але так прилип до скла, що насилу відірвався; він теж побіг у вітальню, наче міг щось порадити сестрі, як колись, та тільки й того, що стояв позад неї без діла; сестра, перебираючи різні пляшечки, обернулася, побачила його і так злякалася, що одну впустила на підлогу; пляшечка розбилася, скло поранило Грегорові обличчя, і якісь ядучі ліки бризнули на нього; тоді Грета, не гаючись більше, схопила пляшечок стільки, скільки могла втримати, і побігла з ними до матері, зачинивши ногою двері. Тепер Грегор був зачинений від матері, що через нього, може, лежить при смерті; двері він не насмілювався відчинити, щоб не злякати сестру, якій не можна відійти від хворої; йому тепер нічого не залишилося, як чекати; і, щоб не так страждати від докорів сумління і тяжких думок про матір, Грегор почав лазити по кімнаті. Він облазив усе — стіни, меблі, стелю, і врешті, коли вже йому вся кімната почала крутитися перед очима, а легше не стало, у відчаї кинувся зі стелі просто на великий стіл.
A short time elapsed. Gregor lay there limply. All around was still. Perhaps that was a good sign. Then there was ring at the door. The servant girl was naturally shut up in her kitchen, and Grete must therefore go to open the door. The father had arrived. "What's happened," were his first words. Grete's appearance had told him everything. Grete replied with a dull voice; evidently she was pressing her face into her father's chest: "Mother fainted, but she's getting better now. Gregor has broken loose." "Yes, I have expected that," said his father, "I always told you that, but you women don't want to listen."
Минула добра хвилина, Грегор просто лежав на столі, виснажений лазінням; навколо панувала тиша — певно, це була добра ознака. Аж ось пролунав дзвінок. Служниця, звичайно, сиділа замкнена в кухні, і відчиняти довелося Греті. Це прийшов батько.
— Що сталося? — були його перші слова.
З Гретиного вигляду він здогадався, що мусило щось статися. Грета відповіла приглушеним голосом, мабуть, уткнувшись обличчям батькові в груди:
— Мати зомліла, але їй уже краще. Грегор виліз із кімнати.
— Я так і знав, — мовив батько. — Завжди казав, що так буде, але ж хіба ви, жінки, послухаєте?
It was clear to Gregor that his father had badly misunderstood Grete's short message and was assuming that Gregor had committed some violent crime or other. Thus, Gregor now had to find his father to calm him down, for he had neither the time nor the opportunity to clarify things for him. And so he rushed away to the door of his room and pushed himself against it, so that his father could see right away as he entered from the hall that Gregor fully intended to return at once to his room, that it was not necessary to drive him back, but that one only needed to open the door and he would disappear immediately.
Грегор збагнув, що батько зле зрозумів надто коротку Гретину відповідь і подумав, що Грегор силоміць вдерся до вітальні. Тому треба якось уласкавити батька, бо ж пояснювати, що й до чого, Грегор не мав ані часу, ані можливості. I він кинувся до дверей своєї кімнати й притулився до них, хай батько, коли зайде з передпокою, відразу побачить, що Грегор хоче якнайшвидше вернутися до своєї кімнати і що його не треба туди заганяти; досить тільки відчинити йому двері, і він миттю зникне.
But his father was not in the mood to observe such niceties. "Ah," he yelled as soon as he entered, with a tone as if he were all at once angry and pleased. Gregor pulled his head back from the door and raised it in the direction of his father. He had not really pictured his father as he now stood there. Of course, what with his new style of creeping all around, he had in the past while neglected to pay attention to what was going on in the rest of the apartment, as he had done before, and really should have grasped the fact that he would encounter different conditions. Nevertheless, nevertheless, was that still his father? Was that the same man who had lain exhausted and buried in bed in earlier days when Gregor was setting out on a business trip, who had received him on the evenings of his return in a sleeping gown and arm chair, totally incapable of standing up, who had only lifted his arm as a sign of happiness, and who in their rare strolls together a few Sundays a year and on the important holidays made his way slowly forwards between Gregor and his mother (who themselves moved slowly), always a bit more slowly than them, bundled up in his old coat, all the time setting down his walking stick carefully, and who, when he had wanted to say something, almost always stood still and gathered his entourage around him?
Проте батько був не в гуморі помічати такі тонкощі.
— А! — вигукнув він, як тільки ввійшов, таким тоном, немов був одночасно злий і радий. Грегор відвів голову від дверей і підняв її назустріч батькові. Він ніяк не уявляв батька таким, яким зараз побачив його; щоправда, останнім часом, почавши повзати по всій кімнаті, Грегор уже не стежив, як раніше, за тим, що відбувалося в квартирі, і тепер. власне, не повинен був дивуватися ніяким змінам.
I все ж, і все ж — невже це був батько? Та людина, котра раніше стомлено занурювалася в постіль, коли Грегор вирушав у ділові поїздки; котрий у вечори приїздів зустрічав його дома в халаті і, неспроможний піднятися з крісла, тільки злегка піднімав руки на ознаку радощів; а в часи рідкісних спільних прогулянок в якусь неділю чи у великі свята в наглухо застебнутому старому пальті, обережно виставляючи вперед милицю, крокував між Грегором і матір'ю, що й самі рухалися повільно, — ще ледь-ледь повільніше, ніж вони. І якщо хотів що-небудь сказати, то майже завжди зупинявся, щоб зібрати біля себе своїх поводирів.
But now he was standing up really straight, dressed in a tight fitting blue uniform with gold buttons, like the ones servants wear in a banking company. Above the high stiff collar of his jacket his firm double chin stuck out prominently, beneath his bushy eyebrows the glance of his black eyes was freshly penetrating and alert, his otherwise disheveled white hair was combed down into a carefully exact shining part. He threw his cap, on which a gold monogram (apparently the symbol of the bank) was affixed, in an arc across the entire room onto the sofa and moved, throwing back the edge of the long coat of his uniform, with his hands in his trouser pockets and a grim face, right up to Gregor.
Зараз він був досить-таки ставним; на ньому був строгий синій мундир із золотими гудзиками, які носять банківські розсильні; над високим тугим комірцем нависало товсте подвійне підборіддя; чорні очі дивилися з-під кущевидних брів уважно й жваво; звичайно скуйовджене сиве волосся було бездоганно зачесане на проділ і напомаджене. Він кинув на диван, дугою через усю кімнату, свій картуз із золотою монограмою якогось, очевидно, банку і, сховавши руки в кишені штанів, від чого фалди довгого його мундира відігнулися назад, рушив на Грегора з перекривленим від злості обличчям.
He really didn't know what he had in mind, but he raised his foot uncommonly high anyway, and Gregor was astonished at the gigantic size of his sole of his boot. However, he did not linger on that point. For he knew from the first day of his new life that as far as he was concerned his father considered the greatest force the only appropriate response. And so he scurried away from his father, stopped when his father remained standing, and scampered forward again when his father merely stirred. In this way they made their way around the room repeatedly, without anything decisive taking place; indeed because of the slow pace it didn't look like a chase. Gregor remained on the floor for the time being, especially as he was afraid that his father could take a flight up onto the wall or the ceiling as an act of real malice. At any event Gregor had to tell himself that he couldn't keep up this running around for a long time, because whenever his father took a single step, he had to go through an enormous number of movements. Already he was starting to suffer from a shortage of breath, just as in his earlier days his lungs had been quite unreliable. As he now staggered around in this way in order to gather all his energies for running, hardly keeping his eyes open, in his listlessness he had no notion at all of any escape other than by running and had almost already forgotten that the walls were available to him, although they were obstructed by carefully carved furniture full of sharp points and spikes--at that moment something or other thrown casually flew down close by and rolled in front of him. It was an apple; immediately a second one flew after it. Gregor stood still in fright. Further flight was useless, for his father had decided to bombard him.
Батько, мабуть, і сам добре не знав, що він зробить, але ступав, вище, ніж звичайно, піднімаючи ноги, і Грегор здивувався, які величезні в нього підошви на черевиках. Грегор не став чекати його на місці; він бо з перших днів свого нового життя знав, що батько поклав собі бути до нього якнайсуворішим. I він почав тікати від батька, ставав, коли той зупинявся, і знову біг, як тільки той рушав з місця. I так вони помалу кружляли по кімнаті, наче батько грався з Грегором, а не гонився за ним, Тому Грегор бігав поки що тільки по підлозі; до того ж, він боявся, що батько ще дужче б розізлився, якби він виліз на стіну чи на стелю. А втім, Грегор бачив, що й такої повільної біганини довго не витримає; бо, коли батько робив один крок, йому доводилось за цей час багато разів переступати своїми лапками Він почав уже задихатися, бо здавна мав не дуже здорові легені. I коли він, хитаючись, мов п'яний, ледве розплющуючи очі, так запаморочившись, що вже не думав про якийсь інший порятунок, окрім утечі, зовсім забувши, що є ще й стіни, щоправда, заставлені різьбленими меблями із визубнями та шпичками, напружував усю силу, щоб бігти далі, — несподівано щось пролетіло перед ним, легенько впало й покотилося по підлозі. Це було яблуко; відразу за ним полетіло друге. Грегор перелякано зупинився годі було тікати далі, бо ж батько надумав шпурляти в нього яблуками.
From the fruit bowl on the sideboard his father had filled his pockets, and now, without for the moment taking accurate aim, was throwing apple after apple. These small red apples rolled as if electrified around on the floor and collided with each other. A weakly thrown apple grazed Gregor's back but skidded off harmlessly. However another thrown immediately after that one drove into Gregor's back really hard. Gregor wanted to drag himself off, as if the unexpected and incredible pain would go away if he changed his position. But he felt as if he was nailed in place and lay stretched out completely confused in all his senses. Only with his final glance did he notice how the door of his room was pulled open and how, right in front of his sister (who was yelling), his mother ran out in her undergarments, for his sister had undressed her in order to give her some freedom to breathe in her fainting spell, and how his mother then ran up to his father, on the way her tied up skirts one after the other slipped toward the floor, and how, tripping over her skirts, she hurled herself onto his father and, throwing her arms around him, in complete union with him--but at this moment Gregor's powers of sight gave way--as her hands reached to the back of his father's head and she begged him to spare Gregor's life.
Він напхав їх повні кишені з миски, що стояла на буфеті, і тепер кидав одне за одним, поки що не дуже прицілюючись. Невеликі червоні яблука, ніби наелектризовані, розкочувались по підлозі, натикаючись одне на одне Та ось одне легенько кинуте яблуко влучило в Грегора, але скотилося, не завдавши йому шкоди. Зразу ж за ним полетіло друге і просто-таки вгрузло йому в спину. Грегор хотів лізти далі, ніби сподівався, що, коли він зрушить з місця, минеться страшний біль, та дарма: тіло його було наче пришпилене до підлоги, і він зомлів. В останню мить він ще побачив, як двері з його кімнати відчинилися і звідти вибігла мати в самій сорочці, бо сестра, щоб легше було дихати, роздягла її, коли вона лежала непритомна. За матір'ю бігла Грета і щось кричала. Мати кинулась навперейми батькові, спідниці одна за одною спадали з неї, вона, спотикаючись, переступала через них, урешті добігла до батька, обняла його за шию і — в цю мить Грегорові зрадив зір — стала його просити не вбивати Грегора.