De avonturen van Alice

   JE weet niet hoe blij ik ben je hier te zien, lieve kind,’ zei de Hertogin en zij stak haar arm hartelijk in die van Alice. Zij wandelden samen verder.

   - Яка я рада знов тебе зустріти, ясочко моя! - вигукнула Герцогиня, ніжно беручи Алісу під руку й ведучи її углиб саду.

   Alice was heel blij dat de Hertogin in zo'n goed humeur was en zij dacht bij zichzelf dat het misschien alleen de peper was, die haar zo boos gemaakt had, toen zij haar in de keuken ontmoette.

   Алісі було приємно бачити Герцогиню в доброму гуморі, і вона подумала, що, можливо, то тільки від перцю вона так озвіріла тоді на кухні.

   ‘Als ik Hertogin word,’ zei ze bij zichzelf (maar niet erg hoopvol) ‘zou ik helemaal geen peper in mijn keuken willen hebben. Het is nergens voor nodig dat er peper in de soep gaat en misschien maakt peper mensen juist zo opvliegend’ dacht zij verder, erg blij dat ze dit had ontdekt, ‘en azijn maakt ze zuur en kamille maakt ze bitter - en - en zuurtjes en zo maakt de kinderen zoet. Ik wou dat de mensen dat eens gingen inzien, dan zouden zij er niet zo zuinig mee zijn.’

   - Коли я буду Герцогинею, - сказала собі Аліса (щоправда, без особливої певності), то не триматиму в себе на кухні ані перчини. Юшка смачна й без перцю. Можливо, саме від лютого перцю люди стають такі сердиті, - провадила вона, щаслива, що відкрила нове правило. - Від гірчиці - гіркне на душі, від кориці - починаєш усім коритися, від звіробою - визвірюються, а... а зате від карамелі чи інших цукерок діти стають солодкі-пресолодкі! Шкода, що люди цього не знають, - інакше були б не такі скупі на цукерки...

   Zij had de Hertogin helemaal vergeten en schrok een beetje toen zij haar stem vlak bij haar oor hoorde: ‘Je denkt ergens aan liefje, en daardoor vergeet je te praten. Ik weet niet precies wat de moraal daarvan is, maar ik zal er zo wel opkomen.’

   Замріявшись, Аліса зовсім забула про Герцогиню і ледь здригнулася, коли біля самого вуха почувся її голос.

    - Ти так задумалася, любонько, що й язик проковтнула. Звідси мораль... Забула яка, але зараз пригадаю...

   ‘Misschien heeft het geen moraal,’ waagde Alice op te merken.

   - А, може, її тут і нема, - відважилася на сумнів Аліса.

   ‘Tut, tut, kind,’ zei de Hertogin, ‘alles heeft een moraal, je moet hem alleen maar vinden.’ En zij drukte zich nog wat dichter tegen Alice aan, terwijl zij dit zei.

   - Що ти, що ти, дитино! - сказала Герцогиня. - Мораль є у всьому, треба тільки вміти й знайти.

    З цими словами вона щільніше пригорнулася до Аліси, зручно спершись своїм підборіддям їй на плече.

   Alice vond het niets prettig dat ze zo erg dicht bij haar kwam. Ten eerste was de Hertogin erg lelijk, ten tweede was ze precies zo groot, dat ze haar kin op de schouder van Alice kon zetten en was het een onaangenaam scherpe kin. Maar zij wilde niet onbeleefd zijn en daarom verdroeg zij het zo goed als ze kon.

   Аліса не була в захваті від такої близькості: по-перше, Герцогиня скидалася на справжню почвару, а по-друге - її підборіддя було на диво гостре. Та що вдієш? - вона хотіла бути чемною, тож терпіла, як могла.

   ‘Het spel schijnt nu wel wat vlotter te gaan’ zei ze om het gesprek een beetje op gang te houden.

   - Здається, гра їм стала трохи любіша, - зауважила Аліса, щоб хоч якось підтримати розмову.

   ‘Dat is waar,’ zei de Hertogin, ‘en de moraal daarvan is: 't Is liefde enkel wat de wereld rond doet draaien.’

   - О саме так! - погодилася Герцогиня, - а звідси мораль: «Любов єдина крутить світом!»

   ‘Ik heb iemand horen zeggen,’ fluisterde Alice, ‘dat die goed draait, wanneer ieder zich met zijn eigen zaken bemoeit.’

   - А дехто ж казав, - шепнула їй Аліса, - що найголовніше - не пхати носа до чужого проса!

   ‘Zeker, dat is hetzelfde,’ zei de Hertogin en boorde haar scherpe kin in de schouder van Alice, ‘en de moraal daarvan is: Pas op de zin, dan zullen de woorden wel op zich zelf passen!’

   - Ну то й що? Глузд загалом один і той самий, - відказала Герцогиня, впинаючись гострим підборіддям Алісі в плече. - А звідси мораль: хто глузду пильнувати звик, того не підведе язик.

   ‘Zij vindt het blijkbaar erg prettig om de moraal van alles te zoeken!’ dacht Alice.

   "Як вона любить з усього виводити мораль! - подумала Аліса.

   ‘Je verbaast je er waarschijnlijk over dat ik mijn arm niet om je middel sla,’ zei de Hertogin na een poosje, ‘maar ik vertrouw het karakter van je flamingo niet helemaal. Zal ik het eens wagen?’

   - Ти, мабуть, дивуєшся, чому я не обійму тебе за стан, - озвалася Герцогиня після мовчанки. - Річ у тім, що я не певна в норові твого фламінго. А, може, таки спробувати?

   ‘Hij kan best bijten,’ zei Alice voorzichtig, die niet veel voelde voor het experiment.

   - Він може углитнýти, - обережно відповіла Аліса, анітрохи не прагнучи Герцогининих обіймів.

   ‘Heel juist,’ zei de Hertogin, ‘flamingo's en mosterd bijten allebei. En de moraal daarvan is: Vogels van dezelfde pluimage vliegen samen.’

   - Твоя правда, - сказала Герцогиня, - фламінго кусючий, як гірчиця. Звідси мораль: це птиці одного польоту.

   ‘Maar mosterd is geen vogel,’ merkte Alice op.

   - Гірчиця - не птиця, - зауважила Аліса.

   ‘Precies,’ zei de Hertogin, ‘wat kan jij de dingen duidelijk uitleggen.’

   - Знов-таки слушно, - погодилась Герцогиня. - Як ясно ти вмієш висловлюватися!

   ‘'t Is een mineraal, geloof ik,’ zei Alice.

   - По-моєму, гірчиця, особливо мелена - це такий собі порох, - сказала Аліса.

   ‘Natuurlijk,’ zei de Hertogin, die blijkbaar instemde met alles wat Alice zei, ‘er is hier een grote mosterdmijn in de buurt. En de moraal daarvan is: Hoe meer het mijn, hoe minder het dijn.’

   - Ну, звісно ж, - притакнула Герцогиня, яка, здавалося, ладна була погоджуватися з кожним Алісиним словом. - Тут неподалік під горою є великі поклади гірчичного пороху... Звідси мораль: "Не дивись високо - запорошиш око!"

   ‘O, nu weet ik het,’ riep Alice, die op deze laatste opmerking niet had gelet, ‘het is een groente. Het ziet er wel niet zo uit, maar het is er toch een.’

   - Ага, вже знаю! - вигукнула Аліса. - Гірчиця - овоч. Щоправда, на овоч не схожа, але овоч.

   ‘Ik ben het volkomen met je eens,’ zei de Hertogin, ‘en de moraal daarvan is: Wees zoals je wilt lijken of als je het wat eenvoudiger wilt: Verbeeld je nooit anders te zijn dan wat anderen denken dat je was of zou zijn niet anders was wat ze anders denken dat je was.’

   - Цілком згодна! - сказала Герцогиня. - Звідси мораль: кожному овочу - нрав і права. Або простіше: ніколи не думай про себе інакше, ніж це може здатися іншим, щоб те, чим ти був або міг бути, не було чимось іншим, ніж те, чим ти здавався або міг здаватися іншим, коли був іншим.

   ‘Ik geloof dat ik dat beter zou begrijpen,’ zei Alice, ‘als ik het eens voor me zag, maar ik kan het eigenlijk niet goed volgen zoals u het nu zegt.’

   - Мабуть, я зрозуміла б краще, - якнайчемніше мовила Аліса, - якби могла це занотувати. На слух важко вхопити нитку.

   ‘Dat is nog niets bij wat ik zou kunnen zeggen als ik wilde,’ antwoordde de Hertogin gestreeld.

   - Це ніщо проти того, що я могла б сказати, якби розохотилась, - запишалася Герцогиня.

   ‘Maar doet u heus geen moeite om het nog wat langer te zeggen,’ zei Alice.

   - Тільки, будь ласка, не завдавайте собі більшої мороки, - благально мовила Аліса.

   ‘Maar helemaal geen moeite,’ zei de Hertogin, ‘ik geef je alles wat ik gezegd heb cadeau.’

   - Яка там морока! - вигукнула Герцогиня. - Дарую тобі все, що я досі сказала.

   ‘Een goedkoop soort cadeau!’ dacht Alice, ‘ik ben blij dat ze niet zulke verjaarscadeautjes geven!’ Maar zij dorst dit niet hardop te zeggen.

   "Ба, яка щедра! - подумала Аліса. - Щастя, що таких дарунків не підносять на дні народження!"

    Але сказати це вголос у неї забракло духу.

   ‘Weer aan het denken?’ vroeg de Hertogin en boorde haar kin weer wat vaster in de schouder van Alice.

   - Ми знову задумались? - мовила Герцогиня, ще раз штрикнувши її підборіддям.

   ‘Ik heb toch het recht om te denken,’ zei Alice, want zij begon zich nu wat te ergeren.

   - А чом би мені й не думати? - сказала Аліса, відчуваючи, що починає дратуватися.

   ‘Evenveel recht,’ zei de Hertogin, ‘als biggen hebben om te vliegen en de mo -’

   - А чом би свині не літати? - сказала Герцогиня. - Звідси мо...

   Maar nu zweeg de stem van de Hertogin plotseling tot Alice's grote verrassing precies in het midden van haar geliefde woord ‘moraal’ en de arm die in de hare was gestoken begon te beven. Alice keek op en daar stond de Koningin, vlak tegen over hen, met gevouwen armen en een blik als een donderwolk.

   Але тут, на превеликий Алісин подив, Герцогиня змовкла, а рука, що тримала її під лікоть, затремтіла. Аліса звела очі: перед ними, склавши на грудях руки, стояла Королева, - насуплена, мов грозова хмара.

   ‘Mooi weer vandaag, Majesteit,’ begon de Hertogin bevend.

   - Гарний день, ваша величносте... - ледь чутно озвалася Герцогиня.

   ‘Ik waarschuw je nog één keer,’ riep de Koningin en zij stampte daarbij op de grond, ‘of jij of je hoofd moet verdwijnen en wel in minder dan de helft van geen tijd. Doe wat je wilt!’

   - Серйозно попереджую, - крикнула Королева, притупуючи ногою. - Або щезаєш ти, або твоя голова. І то негайно! Вибирай!

   De Hertogin deed wat zij wou en in een ogenblik was ze uit het gezicht.

   Герцогиня зробила вибір і щезла з очей.

   ‘Kom, laten we weer gaan spelen,’ zei de Koningin tot Alice en Alice was veel te bang om een woord uit te brengen, maar liep langzaam achter haar aan naar het croquetveld.

   - Продовжимо гру, - сказала Королева Алісі.

    Аліса так налякалася, що, не мовивши й слова, подалася за нею до майданчика.

   De andere gasten hadden gebruik gemaakt van de afwezigheid van de Koningin en lagen in de schaduw wat te rusten. Maar toen zij haar aan zagen komen, holden ze allen terug naar het spel. De Koningin zei enkel dat één ogenblik uitstel hun het leven zou kosten.

   Решта гостей, скориставшись із відсутності Королеви, спочивали собі в холодочку, та щойно вона з'явилася і нагадала, що кожна згаяна хвилина коштуватиме їм голови, всі негайно повернулися до гри.

   Terwijl zij aan het spelen waren, hield de Koningin niet op om ruzie te maken met andere spelers en te roepen ‘Zijn hoofd eraf!’ of ‘Haar hoofd eraf!’ De veroordeelden werden bewaakt door de soldaten, die dan niet meer voor poortje konden dienen, zodat er na een half uur niet één poortje meer over was en alle spelers behalve de Koning, de Koningin en Alice gevangen waren genomen en ter dood veroordeeld.

   Королева і далі сперечалася з гравцями і, знай, верещала:

    - Зітнути йому голову! Зітнути їй голову!..

    Приречених на смерть брали під варту вояки, які задля цього, звичайно, мусили розлучатися з роллю ворітець. За якихось півгодини на майданчику не лишилося ні ворітець, ні крокетистів: усі вони, окрім королівського подружжя та Аліси, сиділи під вартою в очікуванні страти.

   Toen hield de Koningin volkomen buiten adem op en zei tegen Alice: ‘Heb jij de Soepschildpad al gezien?’

   Врешті Королева вгамувалась і, тяжко відсапуючись, озвалася до Аліси:

    - Ти вже була в Казна-Що-Не-Черепахи?

   ‘Nee,’ zei Alice, ‘ik weet helemaal niet wat een Soepschildpad is.’

   - Ні, - відповіла Аліса. - Я навіть не знаю, що воно таке.

   ‘Dat is het beest waarvan schildpadsoep gemaakt wordt,’ zei de Koningin.

   - Це те, з чого роблять нечерепаховий суп.

   ‘Ik heb er nog nooit van gehoord,’ zei Alice.

   - Зроду такого не бачила і навіть не чула.

   ‘Kom dan mee,’ zei de Koningin, ‘hij zal je zijn geschiedenis vertellen.’

   - Ну, то ходім, - сказала Королева. - Він тобі про себе розкаже.

   Toen ze samen wegwandelden hoorde zij de Koning tegen het hele gezelschap zeggen: ‘Ik verleen jullie allemaal gratie.’ ‘Dat is nu eens goed,’ zei ze bij zichzelf, want ze vond het verschrikkelijk dat de Koningin zoveel doodvonnissen had uitgesproken.

   Рушаючи, Аліса встигла почути, як Король стиха мовив до всього загалу:

    - Ви помилувані.

    "От і чудово!" - сказала Аліса подумки. (Досі її страшенно гнітило, що аж стількох людей було засуджено до страти.)

   Ze kwamen al heel gauw bij een Griffioen, die in de zon vast lag te slapen. (Als je niet weet wat een griffioen is, kijk je maar op het plaatje). ‘Sta op luilak,’ zei de Koningin, ‘en breng deze jonge dame naar de Soepschildpad om zijn geschiedenis te horen. Ik moet terug naar mijn doodvonnissen,’ en zij liep weg en liet Alice alleen met de Griffioen. Het uiterlijk van dit beest beviel Alice niet erg, maar ze vond dat het tenslotte even veilig was om hier te blijven als om die boze Koningin achterna te gaan en daarom bleef ze.

   Невдовзі вони надибали Грифона, що спав на осонні мертвецьким сном (коли ти не знаєш, що таке Грифон, приглянься до малюнка).

    - Вставай, лежню! - наказала Королева. - Відпровадиш цю панну до Казна-Що-Не-Черепахи - хай розповість їй про своє життя. А мені треба вертатися: мушу наглянути, як декому стинатимуть голови! І вона пішла, залишивши Алісу наодинці з Грифоном. Вигляд цього чудиська трохи насторожив Алісу, але, розміркувавши, що товариство Грифона, мабуть, безпечніше, ніж Королевине, Аліса зосталася.

   De Griffioen was gaan zitten en wreef in zijn ogen. Toen keek hij of de Koningin niet meer te zien was en toen grinnikte hij. ‘Wat een mop,’ zei hij half in zichzelf, half tegen Alice.

   Грифон сів, протер очі і дивився Королеві вслід, аж доки та зникла з очей; відтак захихотів.

    - Смішна! - сказав Грифон чи то до себе, чи до Аліси.

   ‘Wat is een mop?’ zei Alice.

   - Хто смішний? - запитала Аліса.

   ‘Ach’, zei de Griffioen, ‘dat denk ze allemaal maar, er wordt nooit niemand tereggesteld. Kom mee!’

   - Таж вона, - відповів Грифон. - То все, бач, її химери: адже досі ще нікого не страчено. Ходім!

   ‘Iedereen zegt hier Kom mee,’ dacht Alice toen zij langzaam achter hem aan liep, ‘ik ben nog nooit zoveel gecommandeerd in mijn leven, nog nooit!’

   "Тільки й чую: ходім! ходім! - думала собі Аліса. - Зроду-віку мене ще не ганяли так, як тут".

   Het was geen lange wandeling voor zij de Soepschildpad zagen. Deze zat droevig en eenzaam op een klein rotsblok en toen zij dichter bij hem kwamen, hoorde Alice hem zuchten of zijn hart zou breken. Zij had diep medelijden met hem. ‘Wat scheelt hem?’ vroeg zij aan de Griffioen en de Griffioen antwoordde bijna met dezelfde woorden als daarnet: ‘Dat denktie maar, hem scheelt helemaal niks, weet je. Kom mee!’

   Незабаром, удалині, вони побачили Казна-Що-Не-Черепаху, що сумний та невеселий сидів на прискалку. Підійшовши ближче, Аліса почула його зітхання - такі тужні, наче в нього розривалося серце; Аліса ледь не заплакала з жалю.

    - За чим він так тужить? - спитала вона Грифона, і той відповів майже тими ж словами, що й перше:

    - То все, бач, його химери: нема йому за чим тужити. Ходім!

   Dus gingen ze naar de Soepschildpad, die hen met grote ogen vol tranen aankeek, maar niets zei.

   І вони підійшли до Казна-Що-Не-Черепахи, який глянув на них повними сліз очима, але не зронив ні слова.

   ‘Deze jonge dame,’ zei de Griffioen, ‘wil je geschiedenis horen.’

   - Оця панна, - сказав Грифон, - хоче послухати твою історію.

   ‘Ik zal hem vertellen,’ zei de Soepschildpad met een diepe holle stem, ‘gaan jullie allebei zitten en zeg geen woord tot ik klaar ben.’

   - Я їй розповім, - прогугнявив Казна-Що-Не-Черепаха. - Сідайте, і ні пари з уст, аж поки я скінчу.

   Zij gingen zitten en niemand zei meer iets. Alice dacht: ‘Ik begrijp niet hoe hij ooit klaar kan komen als hij helemaal niet begint.’ Maar zij wachtte geduldig.

   Вони посідали. Запанувала досить довга мовчанка. "Цікаво, як йому пощастить скінчити, не почавши?" - чудувалася про себе Аліса.

   ‘Eens,’ zei de Soepschildpad tenslotte met een diepe zucht, ‘was ik een echte schildpad.’

   - Колись, - почав нарешті Казна-Що-Не-Черепаха, глибоко зітхнувши, - я був Не-Аби-Який-Черепаха...

   Op deze woorden volgde een heel lange stilte, die alleen onderbroken werd door een enkel luid ‘Hatsjie’ van de Griffioen en het voortdurende gesnik van de Soepschildpad. Alice was bijna van plan om op te staan en te zeggen: ‘Dank u wel voor uw interessant verhaal, mijnheer,’ maar zij dacht dat er toch nog beslist iets moest komen en daarom bleef ze zitten en zei niets.

   По цих словах знов залягла довга мовчанка, порушувана час від часу Грифоновим відкашлюванням - ги-кхи! - та тяжкими схлипами Казна-Що-Не-Черепахи. Аліса ладна була вже підвестися й сказати: «Красненько дякую за прецікаву історію», але передумала і вирішила почекати.

   ‘Toen wij klein waren,’ ging de Soepschildpad eindelijk verder (hij was nu iets rustiger, al snikte hij nog zo nu en dan) ‘gingen we in zee op school. De meester was een oude Schildpad - wij noemden hem Roodschild.’

   Нарешті Казна-Що-Не-Черепаха трохи заспокоївся і, все ще подеколи схлипуючи, заговорив:

    - Коли ми були маленькі, ми ходили в море до школи. Учила нас стара Черепаха: ми звали її Черешапкою...

   ‘Waaromnoemde u hem Roodschild!’ vroeg Alice, ‘was hij zo rijk?’

   - Чому Черешапка, коли вона - Черепаха? - спитала Аліса.

   ‘Omdat hij socialist was natuurlijk,’ zei de Soepschildpad boos, ‘jij bent ook niet erg snugger!’

   - Як то чому? Бо вона завжди ходила у шапці, - розсердився Казна-Що-Не-Черепаха. - Яка ж бо ти нетямуща!

   ‘Je moest je schamen om zulke domme dingen te vragen!’ voegde de Griffioen er aan toe en toen zaten ze allebei een tijdje naar de arme Alice te staren, die niet wist waarheen zij kijken moest. Tenslotte zei de Griffioen tegen de Soepschildpad: ‘Ga verder kerel en schiet nou een beetje op!’ En deze ging verder:

   - Посоромилась би ставити такі дитячі запитання, - докинув Грифон.

    Вони обоє замовкли і довго дивилися на бідну Алісу, що ладна була крізь землю провалитися. Нарешті озвався Грифон:

    - Ворушися, старий! Бо так і до вечора не розкажеш.

    І Казна-Що-Не-Черепаха продовжив оповідь.

   ‘We gingen dus in zee op school of je het gelooft of niet -’

   - Отож вір - не вір, але ми ходили до морської школи...

   ‘Ik heb helemaal niet gezegd dat ik het niet geloofde!’ zei Alice.

   - Я не казала, що не вірю, - уточнила Аліса.

   ‘Dat heb je wel,’ snauwde de Soepschildpad.

   - Казала! - заперечив Казна-Що-Не-Черепаха.

   ‘Hou je mond!’ voegde de Griffioen er aan toe voor Alice weer iets kon zeggen. De Soepschildpad ging verder:

   - Прикуси язика! - докинув Грифон, хоч Аліса не встигла й озватися.

   ‘Het was een heel goede opvoeding, we gingen iedere dag naar school.’

   - Ми здобули блискучу освіту, - провадив Казна-Що-Не-Черепаха, - бо ходили до школи щодня. .

   ‘Dat doe ik ook,’ zei Alice, ‘daar hoeft u heus niet zo trots op te zijn.’

   - Чим тут хвалитися, - сказала Аліса. - я теж ходила до школи щодня.

   ‘Met facultatieve vakken?’ vroeg de Soepschildpad een beetje bezorgd.

   - До якої? З додатковими предметами? - занепокоївся Казна-Що-Не-Черепаха.

   ‘Ja,’ zei Alice, ‘Frans en muziek.’

   - Авжеж, - відповіла Аліса, - ми вивчали французьку та музику.

   ‘En wassen?’ zei de Soepschildpad.

   - А прання?

   ‘Natuurlijk niet!’ zei Alice verontwaardigd.

   - Яке ще прання? - обурилася Аліса.

   ‘O, dan is het geen goede school,’ zei de Soepschildpad opgelucht, ‘nee, wij hadden nog extra Frans, muziek en wassen.’

   Казна-Що-Не-Черепасі явно відлягло від серця.

    - Виходить, освіта у вас була не найкраща, - сказав він. - А в нас у школі до рахунку завжди приписували: "Доплата: французька, музика і прання".

   ‘Dat was toch nergens voor nodig,’ zei Alice, ‘als U op de bodem van de zee woonde.’

   - Сумніваюся, щоб на дні моря була потреба в такому предметі, - зауважила Аліса.

   ‘Ik had er jammer genoeg geen gelegenheid voor,’ zei de Soepschildpad zuchtend, ‘ik volgde alleen de gewone cursus.’

   - Мої статки не дозволяли мені його вивчати, - зітхнув Казна-Що-Не-Черепаха. - Я опанував тільки звичайний курс.

   ‘Wat was dat?’ vroeg Alice.

   - І яких же предметів вас навчали? - поцікавилася Аліса.

   ‘Pezen en drijven om te beginnen natuurlijk,’ antwoordde de Soepschildpad, ‘en dan verschillende onderdelen van het rekenen: opzwellen, aftrappen, vermenigschuldigen en stelen.’

   - Спершу, як і належить, вчили чесати і пищати, - відповів Казна-Що-Не-Черепаха. - Далі йшли чотири дії матимачухи: добивання, відбивання, вноження і обділення.

   ‘Wat is vermenigschuldigen?’ dorst Alice te zeggen, ‘daar heb ik nog nooit van gehoord.’

   - Вперше чую про вноження, - ризикнула вставити слово Аліса. - Що воно таке?

   De Griffioen stak zijn poten in de lucht van verbazing. ‘Nog nooit gehoord van vermenigschuldigen,’ riep hij uit, ‘je weet wat menig is en je weet wat schuldig is, denk ik’

   Грифон здивовано скинув до неба лапи.

    - Ніколи не чула про вноження! - вигукнув він. - А про вручення ти, сподіваюся, чула?

   ‘Ja,’ zei Alice weifelend, ‘menig is veel en schuldig ben je als je iets gedaan hebt dat niet mag.’

   - Чула - розгублено відповіла Аліса.

   ‘Nou,’ ging de Griffioen verder, ‘als je dan nog niet weet wat vermenigschuldigen is, dan ben je wel heel dom.’

   - Ну тоді, - не вгавав Грифон, - якщо ти не знаєш, що таке вноження, то ти просто дурка, та й годі!

   Alice dorst niet meer te vragen en zij keerde zich naar de Soepschildpad en zei: ‘Wat leerde u daar verder?’

   Заглиблюватися далі в це питання Алісі не стало духу, тож вона обернулася до Казна-Що-Не-Черепахи:

    - А чого вас навчали ще?

   ‘Wel, zeeografie,’ zei de Soepschildpad en telde de vakken af op zijn vinnen, ‘zeeografie en vaderhandse verbiedenis.’

   - Усяких премудрощів, - відповів той і почав перелічувати, загинаючи ласти: - Премудрощів стародавнього і сучасного Аморезнавства, Гастрономії, Дригонометрії... Дригонометром у нас був старий морський вугор, він з'являвся раз на тиждень. А на уроці Хвісткультури він навіть учив нас художнього хвостоспіралювання.

   ‘Wat was dat dan?’ zei Alice.

   - І як воно виглядало? - поцікавилася Аліса.

   ‘Ik zal het je maar niet voordoen,’ zei de Soepschildpad, ‘want het doet pijn. En de Griffioen heeft het nooit geleerd.’

   - На жаль, не можу показати сам, - розвів ластами Казна-Що-Не-Черепаха. - Надто я відтоді зашкаруб. А Грифон узагалі цього не вчився.

   ‘Ik had geen tijd,’ zei de Griffioen, ‘ik had een leraar in oude talen, die maakte de hele klas ziek, het was een oude krab.’

   - Я не мав часу, - зізнався Грифон. - Зате я брав мороки у старого краба. То був класичний мучитель. О, ті класики!..

   ‘Ik ben één keer bij hem geweest,’ zuchtte de Soepschildpad, ‘toen kreeg ik Lachpijn en Griep.’

   - На жаль, я не ходив до нього на уроки, - зітхнув Казна-Що-Не-Черепаха. - Казали, він дуже добре знався на забиванні баків?

   ‘Zo was het, zo was het,’ zuchtte de Griffioen op zijn beurt en beide dieren verborgen hun gezichten in hun poten.

   - Достеменно так... о, так!.. Його мороки забивали памороки! Незрівнянний мучитель! - і собі зітхнув Грифон.

    І обоє, затуливши обличчя, схилили голови.

   ‘En hoeveel uren per dag had u school?’ zei Alice, die gauw over iets anders wou beginnen.

   - А скільки годин на день тривала ваша наука? - поквапилася Аліса змінити тему.

   ‘De eerste dag tien uur,’ zei de Soepschildpad, ‘de tweede negen uur en zo verder.’

   - Десять уроків першого дня, дев'ять - другого, і так далі, - пояснив Казна-Що-Не-Черепаха.

   ‘Wat raar!’ riep Alice.

   - Ну й чудернацький розклад! - вигукнула Аліса.

   ‘Helemaal niet raar,’ zei de Griffioen, ‘we gingen er heen om onderwijs te genieten en daar geniet je iedere dag minder van.’

   - Того воно й неука, - зауважив Грифон, - що день у день коротшає.

   Dit was een heel nieuw gezichtspunt voor Alice en zij dacht er een beetje over na voor zij verder ging: ‘Had u de elfde dag dan vrij?’

   Ця думка була настільки нова й несподівана, що Аліса мусила подумати трішечки довше^

    - Виходить, одинадцятий день був вихідний? - нарешті спитала вона.

   ‘Natuurlijk,’ zei de Soepschildpad.

   - Звичайно, - сказав Казна-Що-Не-Черепаха.

   ‘En wat deed u dan de twaalfde?’ vroeg Alice vlug.

   - А що ви робили дванадцятого дня? - не вгавала Аліса.

   ‘We hebben nu lang genoeg over lessen gepraat,’ onderbrak de Griffioen op besliste toon, ‘vertel haar eens iets over de spelletjes.’

   - Досить про мороки! - рішуче урвав Грифон. - Розкажи-но їй дещо про наші забави...