Аліса в Країні Чудес

   - Я тут! - гукнула Аліса і, геть забувши, як вона виросла за останні кілька хвилин, підхопилася так рвучко, що подолом спідниці змела з лави всіх присяжних просто на голови публіці. Бідолахи заборсалися на підлозі, наче золоті рибки з акваріума, якого вона перекинула ненароком на минулому тижні.

   -- Здесь! -- крикнула Алиса, забыв в своем волнении, как она выросла за последние несколько минут, и так быстро вскочила со своего места, что задела краем юбки скамью, на которой сидели присяжные, -- скамья опрокинулась, и все присяжные посыпались вниз, на головы сидящей публики. Там они и лежали, напоминая Алисе рыбок, так же беспомощно лежавших на полу с неделю назад, когда она случайно опрокинула аквариум.

   - Ой, даруйте - зойкнула перестрашена Аліса й кинулася гарячкове їх підбирати.

    Їй і досі не йшов з голови випадок із золотими рибками, і чомусь здавалося, що коли присяжних негайно не позбирати й не посадовити назад, вони неодмінно повмирають.

   -- Простите, пожалуйста! -- огорченно вскричала Алиса и принялась торопливо подбирать присяжных; случай с аквариумом не шел у нее из ума, и ей почему-то казалось, что, если не подобрать присяжных как можно скорее и не посадить их обратно на скамью, они непременно погибнут.

   - Суд не продовжить роботи, - оголосив Король замогильним голосом, - доки всі присяжні не будуть на своїх місцях.

    - Усі! - повторив він з притиском і блимнув спідлоба на Алісу.

   -- Суд продолжит работу только после того, как все присяжные вернутся па места, -- сказал Король строго. -- Я повторяю: все! Все до единого! -- произнес он с расстановкой, не сводя глаз с Алисы.

   Аліса глянула на лаву й побачила, що зопалу посадовила Ящура Крутихвоста догори ногами, і тепер бідолаха тільки скорботно помахував хвостиком, неспроможний перевернутися. Вона мерщій вихопила його звідти й посадовила як слід. "А втім, це йому мало допоможе, - сказала вона подумки. - Вниз головою чи вгору - користь однакова".

   Алиса взглянула на присяжных и обнаружила, что второпях она посадила Ящерку Билля на скамью вверх ногами; бедняга грустно махал хвостом, но перевернуться никак не мог. Она быстро взяла его и посадила, как полагается. Про себя же она подумала: -- Конечно, это совсем неважно. Что вверх головой, что вниз, пользы от него па суде никакой.

   Тільки-но присяжні трохи очуняли й повіднаходили свої таблички та пера, вони заходилися завзято писати історію цього нещасливого випадку - всі, окрім Ящура, який, видно, був надто ошелешений, аби щось робити. Він тільки сидів, роззявивши рота і вп'явши очі у стелю.

   Как только присяжные немного пришли в себя и получили обратно потерянные при падении грифели и доски, они принялись усердно писать историю этого происшествия. Один только Билль сидел неподвижно, широко открыв рот и уставившись в небо: видно, никак не мог опомниться.

   - Що тобі відомо по суті справи? - звернувся Король до Аліси.

   -- Что ты знаешь об этом деле? -- спросил Король.

   - Нічого, - відповіла вона.

   -- Ничего, -- ответила Алиса.

   - Зовсім нічого? - напосідав Король.

   -- Совсем ничего? -- настойчиво допытывался Король.

   - Зовсім, - повторила Аліса.

   -- Совсем ничего, -- повторила Алиса.

   - Це дуже важливо! - відзначив Король для присяжних.

    Ті вже кинулись були писати, коли це втрутився Білий Кролик.

    - Неважливої Ваша величність, звісно, це мали на увазі, чи не так? - проказав він вельми шанобливо, хоч лице йому кривилося в жахливих гримасах.

   -- Это очень важно,--произнес Король, поворачиваясь к присяжным. Они кинулись писать, но тут вмешался Белый Кролик. -- Ваше Величество хочет, конечно, сказать: неважно, -- произнес он почтительно. Однако при этом он хмурился и подавал Королю знаки.

   - Я Неважливо, так, так, звичайно, я це мав на увазі - квапливо поправився Король і забубонів собі під ніс: "Важливо-неважливо, важливо-неважливо..." - мовби пробував на вагу, котре слово краще.

   -- Ну да, -- поспешно сказал Король. -- Я именно это и хотел сказать. Неважно! Конечно, неважно! И забормотал вполголоса,--словно примериваясь, что лучше звучит. -- Важно -- неважно... неважно -- важно...

   Дехто з присяжних записав «важливо», дехто «неважливо». Аліса це дуже добре бачила, бо вже виросла так, що могла легко зазирнути до їхніх табличок. "Але яке це має значення", - вирішила вона про себе.

   Некоторые присяжные записали: ``Важно!'', а другие--``Неважно!''. Алиса стояла так близко, что ей все было отлично видно. -- Это не имеет никакого значения, -- подумала она.

   Зненацька Король, який ось уже кілька хвилин грамузляв щось у записнику, вигукнув:

    - Тихо! - і зачитав:

    "Закон Сорок другий. Всім особам заввишки в одну милю* і вищим покинути судову залу».

   В эту минуту Король, который что-то быстро писал у себя в записной книжке, крикнул: -- Тихо! Посмотрел в книжку и прочитал: -- ``Правило 42. Всем, в ком больше мили росту, следует немедленно покинуть зал''.

   Всі прикипіли очима до Аліси.

   И все уставились на Алису.

   *0дна миля дорівнює приблизно 1,6 км. - Це я - заввишки в одну милю? - перепитала Аліса.

   -- Во мне нет мили, -- сказала Алиса.

   - Так, - сказав Король.

   -- Нет, есть, -- возразил Король.

   - А, може, і в дві, - докинула Королева.

   -- В тебе мили две, не меньше, -- прибавила Королева.

   - Ну й нехай, але я не вийду, - сказала Аліса. - Тим більше, що це не правильне правило - ви його щойно вигадали.

   -- Никуда я не уйду, -- сказала Алиса. -- И вообще, это не настоящее правило. Вы его только что выдумали.

   - Це найдавніший закон у записнику, - заперечив Король.

   -- Это самое старое правило в книжке--возразил Король.

   - Тоді це мав би бути Закон Перший.

   -- Почему же оно тогда 42-е? -- спросила Алиса. -- Оно должно быть первым!

   Король зблід і поквапливо згорнув записника.

    - Обміркуйте вирок, - тихим тремтячим голосом звернувся він до присяжних.

   Король побледнел и торопливо закрыл книжку. -- Обдумайте свое решение, -- сказал он присяжным тихим, дрожащим голосом.

   - Даруйте, але це ще не все, ваша величносте, - підскочив до нього Білий Кролик. - Ось письмове свідчення, щойно знайдене.

   Белый Кролик поспешно вскочил со своего места. -- С позволения Вашего Величества, -- сказал он, -- тут есть еще улики. Только что был найден один документ.

   - І що там? - спитала Королева.

   -- А что в нем? -- спросила Королева.

   - Я ще не дивився, - відповів Кролик, - але, схоже, це лист, написаний підсудним до... до когось.

   -- Я его еще не читал,--ответил Белый Кролик,--но, по-моему, это письмо от обвиняемого... кому-то...

   - Звичайно, до когось, - озвався Король, - бо писати до нікого було б, знаєте, просто неграмотно.

   -- Конечно, кому-то, -- сказал Король. -- Вряд ли он писал письмо никому. Такое обычно не делается.

   - А кому він адресований? - запитав один з присяжних.

   -- Кому оно адресовано? -- спросил кто-то из присяжных.

   - Нікому. Зверху взагалі нічого не написано, - відповів Кролик, розгортаючи аркуш, і додав:

    - Та це ніякий і не лист, це - вірш.

   -- Никому, -- ответил Белый Кролик. -- Во всяком случае, на обороте ничего не написано. С этими словами он развернул письмо и прибавил: -- Это даже и не письмо, а стихи.

   - Написаний рукою підсудного? - поцікавився інший присяжний.

   -- Почерк обвиняемого? -- спросил другой присяжный.

   - Ні, - відповів Кролик, - і це мене найбільше дивує. (Присяжні спантеличились.)

   -- Нет, -- отвечал Белый Кролик. -- И это всего подозрительней. (Присяжные растерялись).

   - Він, певно, підробив чужу руку, - вирішив Король. (Обличчя присяжних просвітліли.)

   -- Значит, подделал почерк, -- заметил Король. (Присяжные просветлели).

   - Даруйте, ваша величносте, - озвався Валет, - я вірша не писав, і ніхто цього не доведе: там нема мого підпису.

   -- С позволения Вашего Величества,--сказал Валет,--я этого письма не писал, и они этого не докажут. Там нет подписи.

   - Якщо ти не поставив підпису, - зауважив Король, - то тим гірше для тебе. Без сумніву, ти мав якийсь лихий намір, - інакше підписався б, як усі порядні люди.

   -- Тем хуже, -- сказал Король. -- Значит, ты что-то дурное задумал, а не то подписался бы, как все честные люди.

   Ці слова зняли бурю оплесків: вперше за цілий день Король озвався справді розумним словом.

   Все зааплодировали: впервые, за весь день Король сказал что-то действительно умное.

   - Це доводить його провину! - мовила Королева.

   -- Вина доказана, -- произнесла Королева. -- Рубите ему...

   - Нічого це не доводить! - сказала Аліса. - Ви ж навіть не знаєте, про що той вірш.

   -- Ничего подобного! -- возразила Алиса. -- Вы даже не знаете, о чем стихи.

   - Читай вірша! - звелів Король.

   -- Читай их! -- сказал Король Кролику.

   Білий Кролик надяг окуляри.

    - Звідки починати, ваша величносте? - запитав він.

   Кролик надел очки. -- С чего начинать, Ваше Величество? -- спросил он.

   - З початку, - глибокодумно відповів Король, - і читай до кінця. А тоді - закінчуй.

   -- Начни с начала, -- важно ответил Король, -- продолжай, пока не дойдешь до конца. Как дойдешь -- кончай!

   І Білий Кролик прочитав такого вірша:

   Воцарилось мертвое молчание. Вот что прочитал Белый Кролик:

Я знаю від них, що ви в неї були
 Й сказали про всіх навпростець.
 Вважає вона, що я гідний хвали,
 з мене поганий плавець.

    Я знаю, с ней ты говорил
     И с ним, конечно, тоже.
     Она сказала: ``Очень мил,
     нo плавать он не может''.

Він їм передав, що я не пішов
 (Ми знаємо, звідки й куди):
 Якщо вона справу порушить ізнов,
 То вам не минути біди.

    Там побывали та и тот
     (Что знают все на свете),
     Но, если б делу дали ход,
     Вы были бы в ответе.

Я дав їй один, вона йому - два,
 А ви нам, здається, три.
 Та всі повернулись від нього до вас.
 Все ясно: крути - не крути.

    Я дал им три, они нам -- пять,
     Вы шесть им посулили.
     Но все вернулись к вам опять,
     Хотя моими были.

Коли ж доведеться мені чи їй
 Відповідати за те,
 Він вірить, що ви їх, як нас колись,
 воленьку віддасте.

    Ты с нею не был вовлечен
     В такое злое дело,
     Хотя сказал однажды он,
     Что все им надоело.

Ще доки на неї дур не найшов,
 ви в понятті моїм
 муром, який недоречно зійшов
 Між нами, між ними й між ним.

    Она, конечно, горяча,
     Не спорь со мной напрасно.
     Да, видишь ли, рубить сплеча
     Не так уж безопасно.

Що їй вони любі - йому не кажіть,
 (Ціну треба знати словам):
 До вічного віку секрет бережіть,
 Мені лиш відомий та вам.

    Но он не должен знать о том
     (Не выболтай случайно),
     Все остальные ни при чем,
     И это наша тайна.

   - Це найважливіше свідчення, яке ми сьогодні чули, - потер руки Король. - Отож нехай присяжні...

   -- Это очень важная улика, -- проговорил Король, потирая руки. -- Все, что мы сегодня слышали, по сравнению с ней бледнеет. А теперь пусть присяжные обдумают свое...

   - Якщо хтось із них розтлумачить цей вірш, - перебила його Аліса (за останні хвилини вона так виросла, що вже анітрохи не боялася перебити Короля), - я дам йому шість пенсів. Я не бачу в ньому ані крихти глузду!

   Но Алиса не дала ему кончить. -- Если кто-нибудь из них сумеет объяснить мне эти стихи, -- сказала Алиса, -- я дам ему шесть пенсов. (За последние несколько минут она еще выросла, и теперь ей никто уже не был страшен). -- Я уверена, что в них нет никакого смысла!

   Присяжні занотували в табличках: «Вона не бачить у ньому ані крихти глузду», - але розтлумачити вірш не зохотився ніхто.

   Присяжные записали: ``Она уверена, что в них нет никакого смысла'', -- но никто из них не сделал попытки объяснить стихи.

   - Якщо у вірші нема глузду, - сказав Король, - то нам і гора з пліч, бо тоді не треба його й шукати.

    Він розправив аркуш на коліні і, заглядаючи туди одним оком, додав:

    - А втім, а втім... Певний глузд, бачиться, тут усе-таки є... «Хоч з мене поганий плавець»?.. Ти теж чомусь не любиш плавати, га? - звернувся він до Валета.

   -- Если в них нет никакого смысла, -- сказал Король, -- тем лучше. Можно не пытаться их объяснить. Впрочем... Тут он положил стихи себе на колени, взглянул на них одним глазом и произнес: -- Впрочем, кое-что я, кажется, объяснить могу, ``...но плавать он не может...'' И, повернувшись к Валету, Король спросил: -- Ты ведь не можешь плавать?

   Валет сумно похитав головою.

    - Хіба по мені видно? - запитав він. (Не видно було б хіба сліпому - він був картонний.)

   Валет грустно покачал головой. -- Куда мне! --сказал он. (Это было верно--ведь он был бумажный).

   - Поки що сходиться, - сказав Король і далі забурмотів. - «Ми знаємо, звідки й куди...» - це, звісно, стосується присяжних... «Я дав їй один, вона йому - два» - то ось що він робив із пиріжками!..

   -- Так, -- сказал Король и снова склонился над стихами. ``...Знают все на свете'' -- это он, конечно, о присяжных. ``Я дал им три, они нам -- пять...'' Так вот что он сделал с кренделями!

   - Але далі сказано: «Та всі повернулись від нього до вас», - зауважила Аліса.

   -- Но там сказано, что ``все вернулись к вам опять'', -- заметила Алиса.

   - Певно, що повернулись! - тріумфально вигукнув Король, показуючи на таріль з пиріжками. - «Все ясно, крути - не крути...»

    - А далі це: «Ще доки на неї дур не найшов...» На тебе ж, любонько, здається, ніколи дур не находить? - звернувся він до Королеви.

   -- Конечно, вернулись, -- закричал Король, с торжеством указывая на блюдо с кренделями, стоящее на столе. -- Это очевидно! -- ``Она, конечно, горяча...'' -- пробормотал он и взглянул на Королеву. -- Ты разве горяча, душечка?

   - Ніколи! - ревнула Королева й пожбурила чорнильницею в Ящура.

    (Горопашний Крутихвіст облишив був писати пальцем, побачивши, що це марна трата часу, але тепер, коли чорнило патьоками стікало йому по обличчю, почав підставляти пальця під нього і знову гарячково водив ним по табличці.)

   -- Ну что ты, я необычайно сдержана, -- ответила Королева и швырнула чернильницу в Крошку Билля. (Бедняга было бросил писать по доске пальцем, обнаружив, что не оставляет на доске никакого следа, однако теперь поспешил начать писать снова, обмакнув палец в чернила, стекавшие у него с лица).

   - Правда, не находить? - перепитав Король, лукаво мружачи очі.

    - Ні! Ні! - затупотіла ногами Королева.

    - Тоді суддя тут правди не знаходить, - сказав Король, з усміхом обводячи очима залу.

    Запала гробова тиша.

   -- ``Рубить сплеча...'' -- прочитал Король и снова взглянул на Королеву. -- Разве ты когда-нибудь рубишь сплеча, душечка?

   - Це каламбур, - ображено додав він, і всі засміялися.

    - Нехай присяжні обміркують вирок, - повторив Король уже чи не вдвадцяте за день.

   -- Никогда, -- ответила Королева. И, отвернувшись, закричала, указывая пальцем на бедного Билля: -- Рубите ему голову! Голову с плеч!

-- А-а, понимаю, -- произнес Король. -- Ты у нас рубишь с плеч, а не сплеча!

И он с улыбкой огляделся. Все молчали.

-- Это каламбур! -- закричал сердито Король. И все засмеялись.

-- Пусть присяжные решают, виновен он или нет, -- произнес Король в двадцатый раз за этот день.

   - Ні, ні! - урвала Королева. - Спершу страта, а тоді вирок!

   -- Нет! -- сказала Королева. -- Пусть выносят приговор! А виновен он или нет--потом разберемся!

   - Нісенітниця! - голосно вигукнула Аліса. - Як могло вам таке прийти в голову!

   -- Чепуха! -- сказала громко Алиса. -- Как только такое в голову может прийти!

   - Замовкни! - крикнула Королева, буряковіючи.

   -- Молчать! -- крикнула Королева, багровея.

   - Не замовкну! - відповіла Аліса.

   -- И не думаю,--отвечала Алиса.

   - Відтяти їй голову! - вереснула Королева.

    Ніхто не ворухнувся.

   -- Рубите ей голову! -- крикнула Королева во весь голос. Никто не двинулся с места.

   - Та хто вас боїться! - сказала Аліса, яка на той час уже виросла до своїх звичних розмірів. - Ви ж просто колода карт!

   -- Кому вы страшны? -- сказала Алиса. (Она уже выросла до своего обычного роста).--Вы ведь всего-навсего колода карт!

   Тут раптом усі карти знялися в повітря й ринули на неї. Аліса ойкнула - чи то з переляку, чи спересердя, - почала від них відбиватися і... побачила, що лежить на березі, поклавши голову сестрі на коліна, а та обережно змахує їй з обличчя сухі листочки, звіяні вітром з найближчого дерева.

   Тут все карты поднялись в воздух и полетели Алисе в лицо. Она вскрикнула--полуиспуганно, полугневно,--принялась от них отбиваться... и обнаружила, что лежит на берегу, головой у сестры на коленях, а та тихо смахивает у нее с лица сухие листья, упавшие с дерева.

   - Алісо, люба, прокинься! - сказала сестра. - Та й довго ж ти спала!

   -- Алиса, милая, проснись! -- сказала сестра. -- Как ты долго спала!

   - Зате який дивний сон я бачила! - сказала Аліса і стала переповідати все-все, що їй запам'яталося з незвичайних пригод, про які ти щойно прочитав.

    Коли вона скінчила, сестра поцілувала її, мовивши:

    - Що й казати, моє золотко, сон і справді дивний. Але вже вечоріє - біжи-но пити чай.

    Аліса підвелася і щодуху побігла додому, не перестаючи дивуватися, який же чудовий їй наснився сон.

   -- Какой мне странный сон приснился! -- сказала Алиса и рассказала сестре все, что запомнила о своих удивительных приключениях, про которые ты только что читал. А когда она кончила, сестра поцеловала ее и сказала: -- Правда, сон был очень странный! А теперь беги домой, не то опоздаешь к чаю.

   А сестра так і залишилася сидіти, підперши голову рукою. Вона дивилася, як сідає сонце, і думала про малу Алісу, про всі її дивовижні пригоди, аж поки й сама не поринула в сон...

   Алиса вскочила на ноги и побежала. А пока бежала, все время думала, что за чудесный сон ей приснился. А сестра ее осталась сидеть на берегу. Подпершись рукой, смотрела она на заходящее солнце и думала о маленькой Алисе и ее чудесных Приключениях, пока не погрузилась в полудрему. И вот что ей привиделось.

   І найперше наснилася їй сама Аліса: тендітні руки малої знов обплели її коліна, а ясні, жваві оченята заглядали їй у вічі... Вона чула всі відтінки її голосу, бачила, як Аліса звично стріпує головою, відкидаючи непокірні пасма волосся, що вічно спадали їй на очі. І доки вона отак уважно слухала (так їй, принаймні, здавалося), все довкола стало оживати й повнитися чудернацькими істотами з Алісиного сну...

   Сначала она увидела Алису -- снова маленькие руки обвились вокруг ее колен, снова на нее снизу вверх смотрели большие блестящие глаза. Она слышала ее голос и видела, как Алиса встряхивает головой, чтобы откинуть со лба волосы, которые вечно лезут ей в глаза. Она прислушалась: все вокруг ожило, и странные существа, которые снились Алисе, казалось, окружили ее.

   Ось пробіг Білий Кролик, шелеснувши високою травою біля самих її ніг... десь у сусідньому ставку захлюпотілася, тікаючи, нажахана Миша... чутно було, як дзенькають чашки на нескінченній гостині Шаленого Зайця та його приятелів... як пронизливо верещить Королева, посилаючи на страту своїх безталанних гостей... і знов дитина-порося чхала на колінах у Герцогині, а довкола брязкали тарілки та полумиски... знову в повітрі чувся Грифонів крик, порипування Ящурового пера та кректання придушених морських свинок, зливаючись із далекими схлипами горопашного Казна-Що-Не-Черепахи...

   Длинная трава у ее ног зашуршала -- это пробежал мимо Белый Кролик; в пруду неподалеку с плеском проплыла испуганная Мышь; послышался звон посуды--это Мартовский Заяц поил своих друзей бесконечным чаем; Королева пронзительно кричала: ``Рубите ему голову!'' Снова на коленях у Герцогини расчихался младенец, а вокруг так и свистели тарелки и блюдца; снова в воздухе послышался крик Грифона, скрип грифеля по доске, визг подавленной свинки и далекое рыдание несчастного Квази.

   Отак сиділа вона, приплющивши очі, й майже вірила у країну чудес, хоча знала, що досить їх розплющити, і все знову стане цілком звичайним: то просто вітер шелестітиме травою, і під його подмухами братиметься жмурами й шарудітиме очеретами сусідній став; дзенькіт чашок стане дзеленчанням дзвіночків на шиях овець, а верески Королеви - голосом вівчарика; чхання немовляти, Грифонів крик та решта чудних звуків зіллються в гармидер селянської господи, а далеке мукання корів заступить тяжкі схлипи Казна-Що-Не-Черепахи...

   Так она и сидела, закрыв глаза, воображая, что и она попала в Страну Чудес, хотя знала, что стоит ей открыть их, как все вокруг снова станет привычным и обыденным; это только ветер зашуршит травой, погонит по пруду рябь и зашатает камыши; звон посуды превратится в треньканье колокольчика на шее у овцы, пронзительный голос Королевы -- в окрик пастуха, плач младенца и крик Грифона -- в шум скотного двора, а стенанья Черепахи Квази (она это знала) сольются с отдаленным мычанием коров.

   А далі вона уявила собі, як її мала сестричка стане колись дорослою жінкою і, зберігши до зрілих літ щире й лагідне дитяче серце, збере довкола себе інших дітей і засвічуватиме їм оченята своїми незвичайними оповідями. Можливо, розповідатиме вона їм і про Країну Чудес, що наснилася їй багато років тому; вона перейматиметься їхніми нехитрими жалями і простими радощами, пам'ятаючи своє власне дитинство і щасливі літні дні...

   И, наконец, она представила себе, как ее маленькая сестра вырастет и, сохранив в свои зрелые годы простое и любящее детское сердце, станет собирать вокруг себя других детей, и как их глаза заблестят от дивных сказок. Быть может, она поведает им и о Стране Чудес и, разделив с ними их нехитрые горести и нехитрые радости, вспомнит свое детство и счастливые летние дни.