愛麗絲漫游奇境記

Аліса в Країні Чудес

   第 2 篇

   Розділ другий

   眼淚的池塘

   Озеро сліз

   “奇怪啊奇怪,”愛麗絲喊道,她那么惊奇,霎時,竟說不成話了,“現在 我一定變成最大的望遠鏡里的人了。再見了,我的雙腳!”她俯視自己的腳,遠 得快看不見了。“哦,我的可怜的小腳喲!誰再給你們穿鞋和系鞋帶呢,親愛的, 我可不能了,我离你們太遠了,沒法再照顧你們了,以后你們只好自己照顧自己 吧!……但是我必須對它們好一些,”愛麗絲又想道,“否則它們會不愿走到我 想去的地方的,對啦,每次圣誕節我一定要送它們一雙新的長統靴。”

   - Все дивасніше й дивасніше! - вигукнула Аліса (з великого зачудування вона раптом забула як правильно говорити). - Тепер я розтягуюсь наче найбільша в світі підзорна труба! До побачення, ноги! (Бо ніг своїх вона вже майже не бачила - так хутко вони віддалялися).

    - О бідні мої ноженята, хто ж вас тепер взуватиме, у панчішки вбиратиме? Напевно не я!.. Тепер ми надто далеко одне від одного, щоб я могла дбати про вас: мусите давати собі раду самі...

    "А все ж я повинна їм догоджати, - додала подумки Аліса. - Бо ще ходитимуть не туди куди я хочу!.. О, вже знаю: я на кожне Різдво даруватиму їм нові чобітки".

   她繼續盤算該怎么送禮:“我得把禮物打成包裹寄給它們,”她想,“呀, 多滑稽,給自己的腳寄禮物鼠這地址寫起來可太离奇了:

   І вона почала міркувати, як це найкраще зробити.

    - Чобітки доведеться слати з посланцем, метикувала вона. - От комедія - слати дарунки своїм власним ногам! І ще з якою чудернацькою адресою:

   壁爐邊擱腳攔杆上
    愛麗絲的右腳收
    愛麗絲寄

Ш-ній ПРАВІЙ НОЗІ АЛІСИНІЙ
 КИЛИМОК-ПІД-КАМІНОМ
             ВІД АЛІСИ, 3 ЛЮБОВ'Ю

   “哦,親愛的,我說的什么廢話呀!

   - О людоньки, що за дурниці я верзу!

   ”就在這一剎那,她的頭撞到了大廳的 屋頂上。她現在至少有九英尺高了,她急忙拿起小金鑰匙向小花園的門跑去。

   Тут вона стукнулася головою об стелю: ще б пак, її зріст сягав тепер за дев'ять футів! Вона мерщій схопила золотого ключика й гайнула до садових дверцят.

   可怜的愛麗絲!現在最多只能側身躺在地下,用一只眼睛往花園里望,更沒 有可能進去了,于是她又哭了。

   Бідолашна Аліса! Єдине, що вона могла зробити, лежачи на підлозі, - це зазирнути в садок одним оком. Надії дістатися туди лишалося ще менше, ніж досі. Вона сіла і знову зайшлася плачем.

   “你不害澡嗎?”愛麗絲對自己說,“像你這么大的姑娘(說得很對),還 要哭。馬上停止,我命令你!”但她還不停地哭,足足掉了一桶眼淚。她還繼續 哭,直到身邊成了個大池塘,有四英尺深,半個大廳都變成池塘了。

   - Як тобі не сором! - сказала собі Аліса. - Щоб отака велика дівчинка (чим не до речі сказано?) отак розпустила рюмси! Зараз же перестань, чуєш?

    Але вона все плакала й плакала, розливаючись потоками сліз, аж поки наплакала ціле озерце, завглибшки з чотири дюйми і завширшки на півкоридора.

   過了一會儿,她听到遠處輕微的腳步聲,她急忙擦干眼淚,看看誰來了。原 來那只小白兔又回來了,打扮得漂漂亮亮的,一只手里本著一雙白羊羔皮手套, 另一只手里拿著一把大扇子,正急急忙忙地小跑著過來。小白兔一邊走.一邊喃 喃自語地說:“哦,公爵夫人,公爵夫人!唉!假如我害她久等了,她可別生气 呵!”愛麗絲很希望來個人幫助自己,因此見到小白兔很失望。但是在小白兔走 近時,她還是怯生生地小聲說:“勞駕,先生……”這可把兔子嚇了一跳,扔掉 了白羔皮手套和扇子,拼命地跑進暗處去了。

   Тут до її слуху долинуло дрібне лопотіння ніг. Аліса похапцем утерла очі, аби глянути, хто це. То повертався Білий Кролик: вишукано вбраний, з парою білих лайкових рукавичок в одній руці і віялом - у другій. Він дуже поспішав і бурмотів сам до себе:

    - Ой, Герцогиня! Ой-ой Герцогиня! Вона ж оскаженіє, коли я змушу її чекати!

    З розпачу Аліса ладна була просити помочі в кого завгодно, тож коли Кролик порівнявся з нею, вона знічено озвалася:

    - Перепрошую, пане...

    Кролик аж звився на місці - кинув віяло й рукавички, і очамріло дременув у темряву.

   愛麗絲拾起了扇子和手套。這時屋里很熱,她就一邊搧著扇子,一邊自言自 語地說:“親愛的,親愛的,今天可淨是怪事,昨天還是那么正常,是不是夜里 發生的變化?讓我想想:我早晨起來時是不是還是我自己,我想起來了,早晨就 覺得有點不對頭。但是,要是我不是自己的話,那么我能是誰呢,唉!這可真是 個謎啊!”于是她就挨個儿地去想和她相同年齡的女孩子,她是變成了她們中的 哪一個了?

   Аліса підняла одне й друге, і стала обмахуватися віялом: задуха в коридорі стояла страшенна.

    - Який божевільний день! - сказала вона. - Ще вчора все йшло нормально... Цікаво, може, це я за ніч так перемінилася? Ану пригадаймо: коли я прокинулась - чи була я такою, як завжди? Щось мені пригадується, ніби я почувалася інакше. А якщо я не та, що була, то, скажіть-но, хто я тепер?.. Оце так головоломка...

    І вона почала перебирати в пам'яті усіх своїх ровесниць, аби з'ясувати, чи не перетворилася вона часом на одну з них.

   “我敢說,我不是愛達,”愛麗絲說,“因為她是長長的卷發,而我的根本 不卷。我肯定不是瑪貝爾,因為我知道各种各祥的事情,而她,哼!她什么也不 知道。而且,她是她,我是我,哎喲!親愛的,把我迷惑住了,真叫人傷腦筋。 我試試看,還記得不自己得過去知道的事情。讓我想一想四乘五是十二,四乘六 是十三,四乘七……唉,這樣背下去永遠到不了二十;況且乘法表也沒大意思。 讓我試試地理知識看:倫敦是巴黎的首都,而巴黎是羅馬的首都,羅馬是……不, 不,全錯了。我一定,一定已經變成了瑪貝爾了。讓我再試試背《小鱷魚怎樣……》。” 于是她把手交叉地放在膝蓋上,就像背課文那樣,一本正經地背起來了。她的聲 音嘶啞、古怪,吐字也和平時不一樣:

   - Безперечно, я - не Ада, - розмірковувала вона. - В Ади волосся спадає кучерями, а в мене - не в'ється зовсім. І, безперечно, я не Мейбл: я ж бо знаю стільки всякої всячини, а вона - ой, вона така невігласка! Крім того, вона - то вона, а я - це я, а... О людоньки, як важко в усьому цьому розібратися!.. Ану перевірмо, чи знаю я те, що знала? Отже: чотири по п'ять дванадцять, чотири по шість - тринадцять, чотири по сім - е, так я ніколи не дійду до двадцяти! Втім, таблиця множення - ще не аґрумент... Перевірмо географію: Лондон - столиця Парижу, а Париж - Риму, а Рим... Ні, все неправильно! Мабуть, я таки не я, а Мейбл! Ану, прочитаю вірша "Хороша перепілонька..."

    І схрестивши руки на колінах, так ніби вона проказувала вголос уроки, Аліса стала читати з пам'яті. Але й голос її звучав хрипко та дивно, і слова були не ті:

   小鱷魚怎樣保養
    它閃亮的尾巴,
    把尼羅河水灌進
    每一片金色的鱗甲。

Хороший крокодилонько
 Качається в піску,
 Пірнає в чисту хвиленьку,
 Споліскує луску.

   它笑得多么快樂,
    伸開爪子的姿勢多么文雅,
    它在歡迎那些小魚
    游進它溫柔微笑著的嘴巴。

Як він покаже зубоньки,
 Привітно сміючись,
 То рибоньки-голубоньки
 Самі у рот плись-плись!

   “我相信背錯了。”可怜的愛麗絲一邊說著,一邊又掉下了眼淚:“我一定 真的成了瑪貝爾了,我得住在破房子里,什么玩具也沒有,還得學那么多的功課。 不行!我拿定主意了,如果我是瑪貝爾,我就呆在這井下,他們把頭伸到井口說: ‘上來吧!親愛的!”我只往上問他們:‘你們先得告訴我,我是誰,如果變成 我喜歡的人,我就上來,如果不是,我就一直呆在這里,除非我再變成什么人’…… 可是,親愛的!”愛麗絲突然哭起來:“我真想讓他們來叫我上去呀!實在不愿 意孤零零地呆在這儿了。”

   - Це явно не ті слова, - зітхнула бідолашна Аліса зі слізьми на очах. - Я таки й справді Мейбл, і доведеться мені жити в убогому будиночку, де й гратися немає чим, зате ого скільки уроків треба вчити! Ні, цього не буде: якщо я Мейбл, то залишуся тут, унизу! Нехай скільки завгодно заглядають сюди і благають: "Вернися до нас, золотко!"

    Я тільки зведу очі й запитаю: "Спершу скажіть, хто я є, і, коли мені ця особа підходить - я вийду нагору, а коли ні - не вийду. Сидітиму тут, аж доки стану кимось іншим".

    Тут знову з її очей бризнули сльози.

    - Чому ніхто сюди навіть не загляне!.. Я так втомилася бути сама!

   她說話時,無意中看了一下自己的手,見到一只手上戴了小白兔的白羊羔皮 手套,她奇怪极了,“這怎么搞的?”她想,“我一定又變小了,”她起來步到 桌子邊,量一量自己,正像她猜測的那樣,她現在大約只有二英寸高了,而且還 在迅速地縮下去,她很快發現是拿著的那把扇子在作怪,于是她赶緊扔掉扇子, 總算快,要不就縮得沒有了。

   З цими словами вона опустила очі і з подивом помітила, що, розмовляючи сама з собою, натягла на руку одну з Кроликових білих рукавичок.

    - І як це мені вдалося? - майнуло у неї в голові. - Напевно, я знову меншаю?

    Вона звелася й пішла до столика, аби примірятись: так і є - вона зменшилася десь до двох футів і швидко меншала далі. Причиною, як незабаром з'ясувалося, було віяло в її руці, тож Аліса прожогом його відкинула: ще мить - і вона зникла б зовсім!

   “好險呀!”愛麗絲說。她真的嚇坏了,但總算自己還存在,因此很高興, “現在,該去花園了!”她飛快地跪到小門那儿,但是,哎喲,小門又鎖上了, 小金鑰匙像從前一樣仍在玻璃桌子上。“現在更糟糕了,”可怜的小愛麗絲想, “因為我還沒有這樣小過,從來沒有重我該說這太糟了!太糟了!”

   - Ху-у! Ледь урятувалася! - сказала вона, вельми налякана цими змінами, але й невимовне рада, що живе ще на світі.

    - А тепер - до саду! - І вона чимдуж помчала до дверцят. Та ба! Дверцята знову виявилися замкнені, а ключик, як і перше, лежав на скляному столику.

    "Кепські справи, кепські, далі нікуди, - подумала нещасна дитина. - Ніколи-ніколи я ще не була такою манюсінькою! І треба ж отаке лихо на мою голову!"

   她說話時,突然滑倒了,“扑通”一聲,咸咸的水已經淹到她的下巴了。她 第一個念頭是掉進海里了。她對自己說:“那么我可以坐火車回去了,”──愛 麗絲到海邊去過,看到海濱有許多更衣車,孩子們在沙灘上用木鏟挖洞玩。還有 一排出租的住房,住房后面是個火車站──然而不久,她就明白了,自己是在一 個眼淚的池塘里,這是她九英尺高的時候流出來的眼淚。

   На останньому слові вона посковзнулася і - шубовсть! - по шию опинилася в солоній воді. Спочатку вона подумала, що якимось дивом упала в море.

    - А коли так, - сказала вона собі, - то додому я повернуся залізницею.

    (Аліса тільки раз у житті побувала біля моря і дійшла загального висновку, що там усюди є купальні кабінки*, дітлахи, що длубаються в піску дерев'яними лопатками, вишикувані в рядок готелі, а за ними - залізнична станція.) Проте вона хутко здогадалася, що плаває в озері сліз, яке сама наплакала ще бувши велеткою.

   “但愿我剛才沒哭得這么厲害!”愛麗絲說話時來回游著,想找條路游出去, 現在我受報應了,我的眼沼快要把自己淹死啦!這又是樁怪事,說真的,今天盡 是怪事!”

   - І чого було аж так ридати? - бідкалася Аліса, плаваючи туди-сюди в пошуках берега. - За те мені й кара!.. Ще потону у власних сльозах! Ото була б дивина! Щоправда, сьогодні - все дивина.

   就在這時,她听到不遠的地方有划水聲,就向前游去,想看看是什么,起初, 她以為這一定是只海象或者河馬。然而,她一想起自己是多么小的時候,就立即 明白了,這不過是只老鼠,是像自己一樣滑進水里來的。

   Тут Аліса почула, як поблизу неї хтось хлюпочеться, і попливла на хлюпіт, аби з'ясувати, хто це. Спершу вона подумала, ніби то морж чи гіпопотам, але, згадавши, яка вона тепер маленька, зрозуміла, що то - звичайна миша, яка теж звалилась у воду.

   “它來有什么用處呢?”愛麗絲想,“同一只老鼠講話嗎?這井底下的事情 都是那么奇怪,也許它會說話的,不管怎樣,試試也沒害處,”于是,愛麗絲就 說,“喂,老鼠!你知道從池塘里出去的路嗎?我已經游得很累了。喂,老鼠!” 愛麗絲認為這是同老鼠談話的方式,以前,她沒有做過這种事,可她記得哥哥的 《拉丁文語法》中有:“一只老鼠……一只老鼠……喂,老鼠!”現在這老鼠狐 疑地看著她,好像還把一只小眼睛向她眨了眨,但沒說話。

   - Чи є зараз якийсь сенс, - подумала Аліса, - заходити в балачку з цією мишею? Тут усе таке незвичайне, що балакати вона напевно вміє... Та, зрештою, треба спробувати.

    І вона звернулася до неї:

    - О, Мишо, чи не знаєте ви, де тут берег? Я вже дуже стомилася плавати, о, Мишо!

    Аліса вирішила, що до мишей слід звертатися саме так. Правда, досі подібної нагоди їй не випадало, але колись у братовому підручнику з граматики вона бачила табличку відмінювання:

    Наз. миша Род. миші Дав. миші Знах. мишу Оруд. мишею Місц. на миші Клич. мишо!

    Миша пильно глянула на Алісу й немовби підморгнула їй крихітним очком, але не озвалася й словом.

   “也許它不懂英語,”愛麗絲想,“她是同征服者威廉(威廉(1027或1028 -1087)原為諾曼第(現法國的諾曼第半島)公爵,后來征服并統一了英國)一起 來的,”(盡管愛麗絲有些歷史知識,可搞不清這些事情已經多久了。)于是, 她又用法語說:“我的貓在哪里,”這是她的法文課本的第一句話。老鼠一听這 話,突然跳出水面,嚇得渾身發抖,愛麗絲怕傷害了這個可怜的小動物的感情, 赶快說:“請原諒我!我忘了你不喜歡貓。”

   "Може, вона не тямить по-нашому? - подумала Аліса. - Може, це французька миша, що припливла з Вільгельмом Завойовником?" (Треба сказати, що попри всю свою обізнаність з історії, Аліса трохи плуталася в давності подій.)

    - Ou est ma chatte? - заговорила вона знову, згадавши найперше речення зі свого підручника французької мови.

    Миша мало не вискочила з води і, здавалося, вся затремтіла з жаху.

    - Перепрошую! - зойкнула Аліса, відчувши, що скривдила бідолашне звірятко. - Я зовсім забула, що ви недолюблюєте котів.

   “不喜歡貓!”老鼠激動而尖聲地喊著,“假如你是我的話,你喜歡貓嗎?”

   - Недолюблюю котів?! - вереснула Миша. - А ти б їх долюблювала на моєму місці?!

   “也許不,”愛麗絲撫慰著說,“別生我的气了。可是我還是希望你能夠看 到我的貓──,黛娜,只要你看到她,就會喜歡貓了,她是一個多么可愛而又安 靜的小東西呀。”愛麗絲一面懶散地游著,一面自言自語地繼續說,“她坐在火 爐邊打起呼嚕來真好玩,還不時舔舔爪子,洗洗臉,摸起來綿軟得可愛。還有, 她抓起老鼠來真是個好樣的……,哦,請原諒我。”這次真把老鼠气坏了。愛麗 絲又喊道:“如果你不高興的話,咱們就不說她了。”

   - Мабуть, що ні, - примирливо відказала Аліса. - Тільки не гнівайтесь... А все ж таки жаль, що я не можу показати вам нашу Діну. Ви б лише глянули - і одразу б закохалися в котів. Діна така мила і спокійна, - гомоніла Аліса чи то до Миші, чи то до себе, ліниво плаваючи в солоній воді, - сидить собі біля каміна і так солодко муркоче, лиже лапки і вмивається... А що вже пухнаста - так і кортить її погладити! А бачили б ви, як вона хвацько ловить мишей... Ой, вибачте, вибачте!.. - знову зойкнула Аліса, бо цього разу Миша вся наїжачилась, і Аліса збагнула, що образила її до глибини душі.

    - Ми більше не говоритимем про це, якщо вам не до вподоби.

   “還說‘咱們’呢!”老鼠喊著,連尾巴梢都發抖了,“好像我愿意說似的! 我們家族都仇恨貓,這种可惡的、下賤的、粗鄙的東西!再別讓我听到這個名字 了!”

   - Ми?! Ми не говоритимем!.. - заверещала Миша, тремтячи усім тілом аж до кінчика хвоста. - Начебто я говорила про таке!.. Наш рід споконвіку ненавидить котів - огидні, ниці, вульгарні створіння! Чути про них не хочу!

   “我不說了,真的!”愛麗絲說著,急忙改變了話題,“你……喜歡……喜 歡……狗嗎?”老鼠沒回答,于是,愛麗絲熱心地說了下去,“告訴你,我家不 遠有一只小狗,─只眼晴明亮的小獵狗,你知道,它長著那么長的棕色卷毛。它 還會接住你扔的東西,又會坐起來討吃的,還會玩各式各樣的把戲,它是一個農 民的,你可知道,那個農民說它真頂用,要值一百英鎊哪!說它還能殺掉所有的 老鼠……哦,親愛的!”愛麗絲傷心地說,“我怕又惹你生气了。”老鼠已經拼 命游遠了,它游開時,還弄得池塘的水一陣波動。

   - Я більше не буду! - промовила Аліса і поквапилася змінити тему. - А чи любите ви со... собак?

    Миша мовчала, й Аліса палко повела далі:

    - Знали б ви, який милий песик живе з нами в сусідстві! Тер'єрчик - очка блискучі, шерсточка довга-предовга, руда й кучерява! Він уміє всілякі штучки: приносить, що кинуть, служить на задніх лапках - всього й не пригадаєш! А господар його, фермер, каже, що цьому песикові ціни нема, бо він, каже, вигублює до ноги всіх довколишніх щурів... 0-о-ой! - розпачливо зойкнула Аліса. - Я знов її образила!

    І справді, Миша щодуху пливла геть, женучи озером рясні жмури.

   愛麗絲跟在老鼠的后面柔聲細气地招呼它:“老鼠啊,親愛的,你還是回來 吧,你不喜歡的話,咱們再也不談貓和狗了!”老鼠听了這話,就轉過身慢慢地 向她游來,它臉色蒼白(愛麗絲想一定是气成這樣的),用低而顫抖的聲音說: “讓我們上岸去吧,然后我將把我的歷史告訴你,這樣你就會明白我為什么也恨 貓和狗了。”

   - Мишечко! шкряботушечко! - лагідно погукала Аліса. - Верніться, прошу вас! Ми вже не будемо говорити ні про котів, ні про собак, якщо вони вам такі немилі!

    Зачувши ці слова, Миша розвернулася і поволеньки попливла назад: обличчя в неї було бліде ("від гніву!" - вирішила Аліса), а голос - тихий і тремкий.

    - Ось вийдемо на берег, - мовила Миша, - і я розкажу тобі свою історію. Тоді ти зрозумієш, чому я так ненавиджу котів та собак.

   真是該走了,因為池塘里已經有了一大群鳥獸,有一只鴨子、─只渡渡鳥 (一种現已絕种的鳥,原產非洲毛里求斯。)、一只鸚鵡,一只小鷹和一些稀奇 古怪的動物。愛麗絲領著路,和這群鳥獸一起自岸邊游去。

   А виходити був саме час, бо в озерце набилося чимало птахів та звірів. Були тут і такий собі Качур, і Додо, і Папужка Лорі, й Орлятко, і ще якісь химерні істоти. І вся ця компанія на чолі з Алісою потягла на берег.

Text from angelibrary.com
Text from ae-lib.org.ua